Деян Айдачич

Про роман М. Продановича "Ультрамарин" - спогади, роздуми й почуття

Мілета Проданович. Ультрамарин. Пер. Людмила Недашківська, Київ, Tempora, 2013, 206 с.

Поява книжок, вже знайомих мені рідною сербською мовою, в українському перекладі завжди викликає роздуми про правдивість стародавнього вислову про інше житя перекладених творів у новій культурі. Відмінності зумовлені різними причинами – обставинами історії, іншими героями та культурними взірцями, близьким, але зсунутим світосприйняттям, інколи невідповідним значенням слів та виразів. Нещодавно опублікований українською мовою переклад автобіографічного та есеїстичного твору Мілети Продановича "Ультрамарин" теж наводить на порівняння.

Книжка "Ультрамарин" не є тільки збіркою яскравих нотаток подорожнього про містечка Ломбардії, Умбрії та Тоскани – вона містить також роздуми про мистецтво та його історію, оповіді про стосунки сина з батьком, спогади із сумною тінню його смерті, яка робить контрастнішими усі цінності. Століттями "Великий тур" був подорожжю художників півночі по галереях, каплицях, церквах та ратушах Італії для навчання мистецькій майстерності. Батько автора, викладач мозаїки Академії мистецтв у Белграді, як розповідає книга, пройшовши цими шляхами у молодості, пливе через Середземне море кораблем, що тремтить, та їде родинним авто, щоб вперше показати своєму синові скарби епохи Відродження. Спогади про цю поїздку 70-х років переплітаються із враженнями пізнішої подорожі вже сформованого художника і письменника. Розповідаючи про відвідані міста, автор осмислює творчість діячів минулих епох, батькові та свої думки про сутність мистецтва, а також шукає відповіді на питання, як гідно жити під час руйнування суспільства та його морального устрою. Мілета Проданович у цьому творі "відчужує" оповіді часів давнішої поїздки, називаючи тогочасного себе хлопцем, так, нібито це була інша людина, і таким чином він чітко розділяє досвід дитини і дорослої людини. У таких фрагментах письменник змушує читача тимчасово забути про автобіографічну складову твору.

Формулюючи свої погляди на мистецтво, батько автора передусім зосереджується на довершеній формі та містичному почутті кольорів у картині, а Мілета Проданович звертає увагу на іконографію та наративність живописних втілень ідей та світопоглядів. Захопливі сторінки про синю, колись дуже дорогу, фарбу ультрамарин пронизана оповідями про Джото та П’єро делла Франческо. Дивовижний колір із заголовка твору з’являєтся на обкладинці книги – на вибраному фрагменті картини Антоніацо Романа. Святий у синій мантії в одній руці тримає книгу, а в другій – чорний корабель з двома чорними птахами, які символізують смерть. Автор пише також про синій плащ Богородиці на картині П’єро, яку любив батько оповідача, та вірив, що вона дає захист страждаючим. Спогади та есеїстичні оповіді про багато картин інколи переростають у розгалуження біблійних тлумачень, динамічні оповідні нариси, наприклад, розповідь про кохання найманого воїна, кондотьєра, а пізніше урбінського герцога Федеріко Монтефельтро та Батисти Сфорци. Широкий простір для виникнення асоціацій створюють також роздуми автора про володарів та підлеглих, які з’являються у нього перед стінописами доброї і поганої влади у сієнській ратуші.

У Сербії книжка Мілети Продановича вийшла двома томами: "Ультрамарин: роман без картин" (саме цей текст був перекладений українською) та тут неопублікований "Ультрамарин: encore : роман без слів", у якому відповідно до візуальної логіки представлено кольорові фотографії, ілюстрації, картини, карти. В українському виданні зроблено вибірку чорно-білих картин, яка підкреслює важливі пункти книжки. Сьогодні, коли розвиваються дослідження медіальних зв’язків літератури з іншими видами мистецтва, ця книга дає багато плідних поштовхів. У ній опис картини перетворюється в оповідь про народження або життя картини, історію про її колишній та теперішній стан, оповідь про митця чи давню поїздку, знаходження листівки переходить у текст, в якому виражаються візуальні відчуття, таким чином автор "заходить" і "виходить із картин", думає про те, що збережено в пам’яті і зафіксовано на фотографіях, легко перетинаючи межі художніх форм.

І останнє по черзі, але не за значенням зауваження стосується того, що це – книга синівської любові, в якій заворожує тепла близькість батька і сина. Дехто з сербських критиків сказав, що книга була б динамічнішою, якби їхні стосунки були б напруженішими, але я не поділяю цієї думки. Я переконаний, що книжка в такому випадку мала б зовсім інші акценти. У любові до Італії епохи Відродження, любові до батька і гідного життя ця книга сповнена власною красою й динамікою і без закручених сюжетних ходів. Київське видавництво "Tempora" представило перекладом останньої книжки Мілети Продановича (вже знайомого читачам ЛітАкценту та ВсеСвіту) його самого у найближчому йому світі.