Студентки

Сербські складнопідрядні речення

Предикативні речення реалізуються у два способи:

1. як комунікативна одиниця (повідомлення, запитання, побажання);
2. як формант складного речення або синтагми (суб'єкт, об'єкт, ознака місця, часу, способу дії, атрибут)

Речення, що виконують комунікативну функцію,самодостатні і можуть утворювати комунікативні одиниці називають сурядними (незалежними). На відміну від них, речення що являють собою лише складову частину (формант) складного речення називають підрядним (залежними). Коли мова йде про складнопідрядне речення виділяють поняття головного та залежного речення. Підрядні речення формують окрему систему речень, які діляться на типи і підтипи. Кожен тип має своє значення, чітку семантику та функції.

Підрядні речення можна поділити на три великі групи за значенням, де підрядне речення виступає у таких функціях:

1. іменна — 1)ствердне речення-повідомлення виступає об'єктом; 2) іменне-відносне речення, що позначає особу, предмети, абстрактні поняття,що виступає у якості суб'екта чи об'єкта.
2. прикметникова — реалізуеться у тих реченнях, які надають інформацію про певне поняття, річ, предмет, об'єкт, особу і найчастіше реалізується у функції апозитива чи атрибута.
3. прислівникова — функція реалізується у більшості підрядних речень. Ці речення можуть бути реченнями на позначення семантики місця, часу, умови, допусту, наміру, причини, наслідку, порівняння і т.д.

Кожен тип підрядних речень функціонує із словами, що виконують допоміжну функцію.Оскільки ці слова показують залежний характер речення, їх можна назвати субординаторами. До них належать:

1. залежні сполучники і сполучні слова: да, кад, док, пошто, чим,ако, мада,како, пре него што, након што, као што, као да, него што, него да;
2. слова у функції субординатора: ли, да ли, нека;
3. відності та питальні займенники: ко, шта, какав, колики, где, куда, одакле, откад, докад, како, колико.

Зв'язок окремих одиниць та підрядного речення може бути підсилений та наголошений використанням так званого кореляту. Корелят, в даному випадку, - це показник займенника чи прислівника, що відповідає значенню та функції залежного речення.

Кореляти часто приводяться із відповідним субординатором, наприклад:

Приклади: Утакмица се завршила (онако) како се и очекивало.

Кад га упознаш, (тад) ћеш променити своје мишљење о њему.

Окремий тип корелятів представляють вказівні та особові займенники, які наголошують на іменне залежне речення.

Пр.: Ко другоме јаму копа, (тај,он) сам у њу пада

Да ли је Марко добио награду, (то) нико није знао.

Використання таких корелятів дуже важливе, особливо там, де відмінкова форма та прийменник вказують на семантику та зміст залежного речення. Так, наприклад, конструкція “ о + локатив” є показником того, що підрядне речення виконує функцію непрямого додатку.

Стверджувальні речення виражають зміст ситуації. Основна функція цих речень – додаткова функція і ,перш за все, функція прямого додатку з дієсловами, що виражають:

• мовлення (комунікацію), напр., рећи, казати, причати;
• мислення, напр., мислити, сматрати, веровати;
• спостереження, напр., видети, гледати, приметити, слушати;
• відчуття, напр., волети, желети, жудети;

Всі ці дієслова є перехідними, які вимагають об’єкт, за допомогою якого виражається зміст дії чи процесу мовлення, мислення, спостереження і відчуття. Такий об’єкт називається – стверджувальний прямий об’єкт. Напр., Иван је рекло Тањи да је Марко отишао на утакмицу.

У межах стверджувальних речень у широкому розумінні виділяються три типи: стверджувальні речення у вузькому розумінні, підряднопитальне речення, бажальні речення.

Стверджувальні речення у вузькому розумінні (изречне реченице у ужем смислу) виражають тільки зміст якоїсь ситуації. Приклад: Иван је рекло Тањи да је Марко отишао на утакмицу. Основний сполучник: да. У деяких випадках речення може бути без сполучника: Марко ле рекао: доћи ће. Інколи замість сполучника да використовується како: Марко је причао да/како се лепо провео на летовању. Цей сполучник ще вживається з дієсловами, які означають спостереження: Марко је чуо како се неки људи свађају.

Наступний тип називається підряднопитальні речення (зависно упитне реченице), бо мають форму питальних речень. У їхньому складі містяться: питальні частки да ли, ли, питальні займенники і прислівники ко, шта, где, кад. До складу підряднопитальних речень входять дієслова, що означають:

• пошук інформації (питати, распитивати се), Зоран је питао да ли је Марко добио награду.
• надання інформації (рећи, саопштити, јавити), Зоран је рекло ко је добио награду.
• збирання і володіння інформацією (сазнати, чути, знати), Јасна је знала зашто је Марко добио награду.

Бажальні стверджувальні реченні (вољне изречне реченице мають модальний характер, тобто означають ситуацію, чия реалізація вимагається, планується. Це виражається за допомогою модальних дієслів, які показують своє ставлення до реалізації дії. Дієслова, які виражають:

• наказ, вимогу, прохання: заповедити, наредити, захтевати, тражити, молити (це наказові стверджувальні речення); Марко је захтевао од Ивана да му врати паре.
• бажання: желети, жудети, волети (це бажальні стверджувальні речення);
• меровати, планирати, трудити се, покушавати;

Стверджувальні речення можуть виконувати також інші функції в реченні.

Непрямий об'єкт вживаєть з неперехідними дієсловами. Иван је пристао да он купи карте за биоскоп.

Додатковий атрибут з деякими іменниками. Вест да је Марко добио награду.

Додатковий підрядний член використовуєть у прикметникових синтагмах. Свестан да је погрешио.

Суб'єкт у реченнях з акузативною, пасивною і копулативною конструкцією. Саопштено је да у петак неће бити наставе.

Якщо стверджувальне речення стоїть на початку, то виділяється комою, якщо в кінці – не виділяється.

Відносні (односне реченице) або релятивні (релативне реченице) речення – це підрядні речення, зміст яких стосується іменних понять (виражені іменними частинами мови і позначають предмет або поняття), що знаходяться у головній частині речення.

Пр.: Иван има нови рачунар, о коме стално прича.

Додај ми ону књигу што лежи на столу.

То је онај хотел, где смо одсели.

Підрядне речення уточнює зміст головного.

У функції сполучника виступають відносні або релятивні слова (односне или релативне речи) або релятивізатори (релативизатори): - відносні займенники који, чији, какав, колики, ко, шта; - відносні прислівники где, куда, камо, одакле, кад, колико; - сполучник што.

Пр.: Иван има нови рачунар, који је поклон од његових родитеља.

У підрядному реченні міститься інформація, що уточнює зміст іменника (рачунар), який знаходиться у головному реченні. Підрядне речення із головним синтаксично пов'язується за допомогою відносного займенника „који“. Займенник „који“ виступає підметом (субјекат).

Відносні слова, що пов'язують підрядну частину речення із головною, можуть виражатися прийменниково-відмінковою конструкцією (предлошко-падежна конструкција):

Иван има нови рачунар, о коме стално прича. – Прийменник о + локатив займенника „који“. Тут відносний займенник має функцію непрямого додатку (неправи објекат)

Отже, відносний займенник має 2 функції: 1) є релятивізатором, що вказує на відносний характер підрядного речення; 2) є формантом підрядного речення.

Такі відносні речення поділяються на 4 типи за способом зв'язку із іменним поняттям у головному реченні:

Наведені типи відносних речень можуть пов'язуватись із предметним поняттям, яке знаходиться у головному, у два способи: 1. як атрибут до іменного поняття (його означення), 2. як апозитив до іменного поняття (прикладка).

Відносне речення використовується як атрибут (= залежний член іменної синтагми (именичке синтагме)) тоді, коли її значення дещо звужує і в такий спосіб уточнює значення іменного поняття (предмету чи поняття у головному реченні). Коли ж відносне речення використовується як апозитивне, воно надає додаткову інформацію про предмет чи поняття, тобто розширює його значення:

9) Подигао је (ону) руку у којој је држао телеграм. – відносне речення у функції атрибута.

10) Подигао је десну руку, у којој је држао телеграм. – відносне речення у функції апозитива.

У прикладі 9. вказується, яку саме руку було піднято – це пояснює відносне речення (у којој је држао телеграм). Залежне речення має тут функцію атрибута і тісно пов'язане з іменним поняттям у головному реченні. На письмі комами не виділяється.

В реченні 10. і без залежного речення є зрозумілим, яку руку було піднято – праву (Подигао је десну руку), а інформація, яку надає відносне речення, тут є додатковою. В цьому випадку відносне речення є апозитивом до синтагми десна рука. Такі речення у мовленні виділяються паузами, а на письмі – комами.

Використання відносних речень у функції атрибута та апозитива можуть суттєво впливати на зміст усього речення. Порівняйте:

11) Играћи домаћег тима који су одлично играли испраћени су аплаузом.

12) Играћи домаћег тима, који су одлично играли, испраћени су аплаузом.

У прикладі 11. залежне речення використане як атрибут. Воно звужує значення синтагми играћи домаћег тима: не всі гравці, а лише ті, що добре грали. У прикладі 12. синтагма играћи домаћег тима вже сама по собі є суб'єкт (= підмет) (Играћи домаћег тима ... испраћени су аплаузом), тобто означає усіх гравців. А відносним реченням надається додаткова інформація, яка уточнює, що ці гравці грали добре.

Вище описувані відносні речення мали функцію означення до іменного поняття (имале су придевску конституентску вредност). Проте можуть бути і відносні речення з функцією іменника (именичка конституентска вредност). Наприклад, у прислів'ї:

13) Ко рано рани, (тај) две среће граби.

Або:

14) Што можеш да урадиш данас, (то) не остављај за сутра.

На іменниковий характер таких речень вказує можливість використання особових займенників як корелятивів (ко – тај, што – то).

Використання відносного займенника ко, як правило, надає відносному реченню іменникове значення “людина”, “особа”, а займенник што - значення “річ”.

Такі речення мають функції суб’єкту і прямого об’єкту (субјекат и прави објекат) (13. і 14.) або непрямого об’єкту і логічного суб’єкту (неправи објекат и логички/семантички субјекат):

15) Причао је о ономе што га је мучило.

16) Ко рано рани, њему се цео дан спава.

17) Свако ко је гледао тај филм рекао ми је да је одличан.

18) Догодило се нешто чему се нисам надао.

Також відносні речення із займенником што можуть надавати додаткову інформацію для повноцінного іншого речення:

19) Марко и Иван су се посвађали, што је све изненадило.

20) Марко и Иван су се помирили, чему су се сви обрадовали.

Оскільки інформація додаткова і відносне речення в такому випадку має функцію апозитиву, то у мовленні воно виділяється паузами, а на письмі – комами.

Це такий вид складного речення, в якому підрядна частина несе значення обставини місця і найчастіше виконує функцію визначення місця (про яке йде мова у попередній частині речення). Характерними рисами цих речень є відносно-питальні сполучники місця: где, куда, камо, одакле .

Пр.: Где он удари, ту трава не расте.

З такими реченнями часто вживаються займенникові прислівники: ту, тамо, туда та ін., які важливі для цілісної структури складнопідрядного речення з просторовим значенням.

Це такий вид складного речення, в якому підрядна частина має часове значення і, яке найчастіше в реченні виконує функцію обставини часу. Характерними рисами таких речень є наявність сполучників: кад, док, пошто, након што, чим, само што, тек што, пре него што, пре но што, откад і откако.

Складнопідрядні речення з часовою семантикою мають два значення обставини: 1) часове значення у вузькому сенсі (власне часове значення), яке встановлює час здійснення дії, про яку говориться у головній частині; 2) значення міри часу, яке встановлює тривання здійснення дії, про яку говориться у головній частині, або періоду, в межах якого здійснюється ця дія (можливі питання : Колико (дуго)? Докле/докад? Откуд?)

В межах обоз наведених часових значенб розрізняються також три часові співвідношення здійснення дії в головній частині у співвідношенні з дією, про яку цде мова у підрядній частині з часовою семантикою:

- у вузькому сенсі охоплює : одночасність: кад, док; післядія(постериорност) :кад, пошто, након што, чим, само што, тек што; переддія (антериорност): пре него што, пре но што;

Це такі види складного речення, в яких підрядна частина містить значення причини. Вони вживаються в реченні у вигляді обставини причини. Характерними рисами для них є сполучники або складені сполучники: јер, зато што, стога што, што, пошто, како, будући да.

Пр.: Тања није дошла у школу јер се разболела грипа.

Це вид підрядних речень, якими позначається умова для реалізації ситуації позначеної в головному реченні і які мають функцію встановлення умов.

Сполучники, якими позначаються умовні речення: ако, уколико, ли, кад, да. Але для значення цих речень важливим є і дієслівний вид, який в них вжито. Важливою є характеристика умовного речення, як і цілого складнопідрядного речення,якщо вони модальні, то не означають реальні, а означають гіпотетичні або можливі ситуації.

Існує декілька типів умов (умовного значення), відповідно декілька типів умовних речень. Два головних критерії, за якими розрізняються умовні значення це: здійснення умов та час здійснення умов.

За першим критерієм умови можна поділити на 3 основні типи: реальні, потенціальні та ірреальні умови, і умовні речення можна поділити на: реальні, потенціальні, ірреальні. Відмінність між реальною та потенціальною умовою(відповідно і умовним реченням) можуть проілюструвати наступні приклади:

Пр.: 1. Ако добијем/будем добио премију, купићу ауто.

2. Кад бих добио премију/Да добијем премиjу, купио бих ауто.

Речення пр.1. показує нам реальну умову, тобто умову, яка є актуальною та може бути здійснена. Іншими словами, реалізація такої умови, хоча й невідома, проте може бути реально очікувана. Ознаками такої умови виступають сполучники: ако і уколико, та в деяких випадках частка ли ( Добиjeм ли премиjу купићу ауто.) Важливим є те, що частка ли вживається лише у 1 особі однини та у 1 особі множини. Реченням у пр.2. показано потенціальну умову, тобто умову, яка може бути здійснена, але не є актуальною (лише задумана), або її здійснення є менш ймовірне. Ознакою таких речень є сполучники кад з формою умовного способу да з формою теперішнього часу ( в обох випадках дієслово є доконаного виду). Все складнопідрядне речення має виразно гіпотетичний характер, тобто характер передумови, а не прогнозування висновку. Це можна помітити і в використанні умовного способу, тобто модуса, у головному реченні (купио бих ауто).

Ірреальну/нереальну умову ілюструють наступні приклади:

Пр.: 3. Да имам ауто/Кад бих имао ауто, не бих играо на лутриjи.

4. Да сам добио премију, купио бих ауто.

В обох прикладах приводиться допустова умова, яка є протилежною дійсним фактам. Такі речення, а саме( тобто, інакше кажучи) мають на увазі (припускають) що умови не має, відповідно не було, тобто вона є ірреальною. Тому до наведених речень можна було б додати: …, али га немам (пр.3.) та …, али jе нисам добио (пр.4.). Ознакою теперішніх ірреальних умовних речень є сполучник да з теперішнім часом, або кад з умовним способом( в обох випадках дієслово є недоконаного виду). Ознакою минулих ірреальних речень є частка да з перфектом(минулим часом). У головному реченні використовується умовний спосіб.

За часом здійснення умови можна поділити на :1. Майбутню умову; 2. Теперішню умову;3. Минулу умову; 4. Позачасову умову. У реальних умовних реченнях з’являються: 1. Майбутня умова(вживається теперішній час або футур ІІ ); 2. Теперішня умова, яка може виражатися теперішнім часом; 3. Минула умова, яка виражається перфектом:

Пр.: 6. Ако си заборавио карте, мораћемо да се вратимо по њих.

Перфект може мати і результативне значення коли істотний стан став здійсненням роботи дієслова в перфекті, який триває і у теперішньому часі; це і є минула результативна умова, споріднена з теперішні часом.:

Пр.6(а) Ако је Марко дошао у школу (=ако је у школи), пренећу му твоjу поруку.

4. позачасова умова, яка виражається кваліфікованим теперішнім часом:

Пр.: 7. Ако се гвожђе загрева, оно се шири.

У реченнях умовного способу з’являється майбутня умова (пр.2), а в ірреальних реченнях зустрічається теперішня ірреальна умова (позначена теперішнім часом) та минула ірреальна умова (позначена перфектом).

Типи умов і їх ознаки можна резюмувати наступною таблицею.

Примітка:

1. Майбутня реальна умова позначається вживанням частки ли, наприклад: Добијем ли премију, купићу ауто.
2. Можлива майбутня умова: у реченнях з ако та уколико які позначають можливу умову вживається умовний спосіб, ним зображується мала ймовірність здійснення умови: Ако ме неко тражи/ буде тражио, зови ме! (реальна майбутня умова) та: Ако би ме неко тражио, зови ме! (можлива майбутня умова).
3. Якщо дієслово у реченні з ако/уколико ( майбутня умова ) недоконаного виду, зазвичай стоїть у футурі ІІ.

Допустові, або концесивні речення – це підрядні речення з допустовим значенням, тобто речення які показують,що ситуація позначена головним реченням (стверджувальне та заперечне речення) здійснюється усупереч тому,що позначає підрядне речення. Іншими словами, ситуація підрядного речення представляє перешкоду для реалізації ситуації головного речення, однак реалізує. За своєю функцією допустові речення – ДОПУСТОВОЇ (КОНЦЕСИВНОЇ) ОЗНАКИ ( у головному реченні). Головною ознакою є синонімічні сполучники иако та мада та рідше премда. Після допустового речення може вживатися частка ипак, якою виділяється смисловий зв’язок головного та допустового речення.

Пр.: Иако jе пожурио, (ипак) није стигао на време.

Залутао је иако је знао пут.

Примітка: так як між ситуацією в домустовому та головному реченні є протиставлення, зміст складнопідрядного речення (в якому допустове стоїть на початку) може виражатися і протилежним параленльним реченням допустових відношень.

Наприклад: речення - Иако jе пожурио, (ипак) није стигао на време; могла звучати і так: Пожурио jе, али(ипак) није стигао на време.

Оптативні речення (намерне реченице)– це підрядні речення, які виражають ціль, завдання або мету виконання дії у головному реченні, тобто показують, що дія в головному реченні відбувається заради виконання того, що означає підрядне речення. Всі види оптативних речень вживаються як означення мети( в головному реченні), а деякі вживаються як додаток мети з дієсловами свідомого руху. Оптативні речення вживаються зі сполучниками: да ( з теперішнім та умовним часом) та како ( з умовним часом) або з часткою ли (із заперечним умовним). Це модальні речення, тому що вони не виражають реальну ситуацію, а лише ситуацію, яка повинна реалізуватись виконанням дії, зазначеної у головному реченні. Модальний характер цих підрядних речень найкраще виражається в умовному способі, але і теперішній час в цих реченнях має модальне значення:

Приклади означальних оптативних речень:

1. Да стигне/би стигао на време, узео је такси.

2. Узео је такси да стигне/да би стигао на време.

3. Узео је такси како би стигао на време.

4. Марко jе, да не би ишао на утакмицу сам, позвао Ивана и Николу.

5. Пошаљи писмо авионом да би брже стигло!

6. Тања се померила да би Јасна могла да прође.

Такі оптативні речення можуть бути стверджувальні або заперечні, можуть стояти перед, після, або між іншими членами головного речення, а підмет в таких оптатив них реченнях не повинен бути такий самий, як і в головному реченні (пор. 5 та 6). В таких реченнях вживаються сполучники да ( з теперішнім та умовним часом) та како (з умовним часом). А коли потрібно показати, що реалізація ситуації в оптативному реченні не гарантована (проблематична, можлива), вживається частка ли з умовним способом у формі заперечення: Узео je такси не би ли стигао на време.

Що стосується пунктуації, вона така ж сама, як і в інших означальних реченнях. Приклади додбткових оптативних речень:

7. Марко је отишао да спава.

8. Марко је отишао да купи новине.

9. Марко је однео сат да се поправи.

На відміну від означальних оптативних речень, якими розширюється інформація головного речення (тим, що показувалось, що дія в головному реченні має визначену ціль) , оптативні речення у прикладах 7 – 9 доповнюють дієслово руху. Ними, власне, не стверджується, що існує певна ціль, а наявність бажання на момент початку дії це вже допускає , а оптативним реченням виражається зміст цього бажання. Такі оптативні речення завжди стверджувальні, вони не можуть стояти перед головним реченням, типовий вигляд для них – це да + теперішній час , а підмет в них такий самий як підмет неперехідного, відносно і перехідного дієслова руху (пор. 7 та 8 із 9). Перед такими реченнями, як і перед іншими додатковими реченнями не можна ставити коми.

Примітки. – Те, що такі речення доповнюють дієслово руху та слугують вираженню ( мають експліцитний характер), показують і те, що речення з підметом, однаковим із підметом дієслова руху можуть замінюватись інфінітивом; нпр. Марко jе отишао спавати.

Порівняльні речення (поредбене реченице)– це підрядні речення, які характеризують спосіб виконання певної ситуації, або й якість або міру якоїсь особливості або явища, і так, щоб було видно з чим те, що порівнюється однакове або схоже, або чим відрізняється. Отже, існує два види таких речень: (1) порівняльні речення за схожістю, які виконують функцію ПОРІВНЯЛЬНОГО ОЗНАЧЕННЯ (рідше - ДОДАТОК ПОРІВНЯННЯ, пр. 1.), в яких як ознака вживаються сполучникові комплекси као што, као да та прислівники како та колико; (2) порівняльні речення за несхожістю, які мають функцію ДОДАТКУ ПОРІВНЯННЯ, а позначаються вживанням него/ ношто та него/но да.

Примітки

1. Такі речення часто називаються реченнями способу дії; але, краще їх називати просто порівняльними реченнями, тому що існують й інші речення, які характеризують спосіб (та міру), нпр. наслідкові.
2. Так звані речення особливої несхожості, зі сполучниками а камоли, а некамоли ітд. , по суті показують один тип незалежних (координативних) відношень.

Приклади порівняльних речень за схожістю:

Сполучниковий комплекс као што вживається для порівняння з реальною ситуацією, а као да з гіпотетичною. У головному реченні з’являються різні кореляти (онако, тако, исто тако, онолико і тд.). Пунктуація як і в інших означальних реченнях. Приклади порівняльних речень за несхожістю:

5. Таj филм је бољии него/но што мисли.

6. Представа је трајала дуже него / но што смо очекивали.

7. Ситуација се развијала другачије него / но што смо предвиђали.

8. Уморио сам се више него/ но да сам цео дан радио.

9. Воли га више него/ но да му је брат.

У таких складнопідрядних реченнях завжди стоїть прикметник або прислівник у вищому ступені порівняння (пор. бољи; дуже, више) або прикметники чи прислівники другачиjи, другачиjе та ін. Їх значення виражає відмінність і тому вони мають доповнюватись додатком порівняння за несхожість. Схоже як і в попередньому прикладі, сполучниковим комплексом него/ но што відбувається порівняння з реальною, а сполучниковим комплексом него/д а – з гіпотетичною ситуацією. Через те, що такі речення додаткові, перед ними не потрібна кома.

(Оксана Миколайко, 2005) 

Система складнопідрядних речень в українській та сербській мовах доволі подібна, хоча, безперечно, кожна мова має в цій сфері свої особливості. Це стосується також і пунктуації. Ми хотіли б порівняти основні правила пунктуації в складнопідрядних реченнях в українській та сербській мовах.

Отже, почнемо з подібностей. Першим правилом в українській пунктуації для складнопідрядних речень є те, що підрядна частина відокремлюється від головної комою або відокремлюється комами з обох боків, якщо стоїть в середині головної частини. Порівняємо послідовно ці позиції з правилами сербської мови:

1. Препозиція підрядної частини складнопідрядного речення:

- Виділяється і в сербській, і в українській мовах.

2. Інтерпозиція підрядної частини складнопідрядного речення:

- Віділяється з обох боків і в сербській, і в українській мовах.

3. Постпозиція підрядної частини складнопідрядного речення:

- Виділення комою в сербській мові залежить від того, наскільки підрядна частини пов’язана з головною по змісту, тобто несе вона важливу чи додаткову інформацію.  Наприклад, підрядне з’ясувальне ніколи не виділяється комою: А за њу причају Врањанци да је тад побегла од његове куци и почела да проси (Вукашин Станислављевић).

В українській мові в переважній більшості випадків підрядне зясувальне виділяється комою: Несподіванно Богдан почув, як у гречках задзвеніла бджола (М. Стельмах).

Однак в деяких випадках саме підрядне зясувальне нічим не  виділяється:

>> Коли підрядне починається з частки не: Важливо взнати не коли він поїхав, а коли повернеться.

>> Коли перед сполучниками підрядності стоять повторювані сполучники сурядності і...і, чи...чи, та ін.: Спитайте і коли відбудеться екскурсія, і коли вона скінчиться.

>> Коли підрядна частина складається з одного слова: Когось сюди пришлютью, та я не знаю кого.

- Обставинні речення можуть виділятися комою, а можуть і не виділятися. Це залежить від того, становлять вони інформативну єдність з головною частиною складнопідрядного речення чи утворюють власну інформативну єдність.

Срели су се код помоћника Министарства просвете кад је било речи о међународној културној сарадњи (Вукашин Станисављевић).
Шта је објавио после деветсто десете, кад је оштампана „Нечиста крв“? (Вукашин Станислављевић).

В українській мові підрядні обставинні  в постпозиції завжди виділяються:

- Підрядні означальні речення в сербській мові виділяються або не виділяються в залежності від того, яку функцію вони виконують  в структурі складного речення: атрибутивну чи апозитивну. В першому випадку підрядна частина не виділяється: Подигао jе руку у коjоj jе држао телграм.

Якщо ж підрядне означальне виконує апозитивну функцію, тобто несе додаткове уточнення, то воно виділяється: Подигао jе десну руку, у коjоj jе држао телeграм.

Натомість в українській мові підрядні означальні речення завжди виділяються, і не має значення, яку функцію вони виконують.

- Як в сербській, так і в українській мовах підрядні частини відділяються в тому випадку, коли стосуються не одного слова, і цілої головної частини складнопідрядного речення.

Отже, можна впевнитися в тому, що українська та сербська пунктуація в складнопідрядних реченнях має певні відмінності. Це багато в чому викликано різним підходом до встановлення норм пунктуації. Якщо норми пунктуації сербської мови формуються з урахуванням семантичної пов’язаності головної та підрядної частин складнопідрядного речення, то відповідні норми пунктуації в українській мові сформовані переважно з урахуванням формального аспекту взаємо розташування частин складнопідрядного речення.

* 2011/2012 Студентки 4. курсу - сербська група
Інститут філології, Кафедра слов'янської філології, Київський національний університет імені Тараса Шевченка