Соломія Паляниця

Образ міста у романах Звонка Карановича

На прикладі прози сучасного сербського письменника Звонка Карановича я хотіла б проаналізувати в даній доповіді один із таких впливів сучасності й міської культури. Варто зазначити, що на сьогоднішній день і в українській літературі ми прослідковуємо такий своєрідний синтез, а найближчим за манерою написання та тематикою творів до Звонка Карановича є відомий поет-прозаїк харківчанин Сергій Жадан. Однак зараз я хотіла б зосередити увагу не на порівнянні сучасних літератур і літераторів, а на своєрідності зображення міських топосів саме у Звонка Карановича, на прикладі його романів “Більше від нуля” та “Чотири стіни і місто”.

Отож, література епохи постмодернізму фактично перестала звертатися до проблем зовнішнього оточення, зосередившись на аналізі внутрішнього єства людини. Зовнішній світ зображається зазвичай лише в якості своєрідного обрамлення, яке допомагає краще передати внутрішній стан героя відповідного твору. Постмодерно урбаністичні мотиви в тексті почали з’являтися поступово, їхню появу знаменують образи-символи, які традиційно пов'язують з міською цивілізацією.

Повернімося до аналізованих нами творів і автора. Назва одного з романів Звонка Карановича - “Чотири стіни і місто” - дуже точно окреслює не лише місце дії, але й своєрідність перспективи цієї урбаністичної оповіді. Змальовуючи Сербію 90-их років минулого століття, драматичні події бомбардування 1999 року, вона передусім є свідченням того, що відбувається на вулицях цієї знедоленої в ті роки країни.

Каранович “створює духовний портрет покоління, молодість якого припала на драматичні для Югославії 90-ті, і робить це так, що доля кожного з його героїв виходить за межі національної чи приватної історії. Водночас герої наділені неповторною індивідуальністю. У кожного з них – свій внутрішній світ, свої чотири стіни. І одне на всіх місто”.[1]

Оповідна манера автора роману є багато в чому кінематографічною. Татула (один із героїв роману) описує своє життя в найменших тонкощах, ніби знімає на відеокамеру. Читач проходить з ним вулицями Ніша, входить до будинків, номери яких бачить, піднімається на певний поверх… [2]

Рухомі елементи в місті, а також люди та їх діяльність, так само істотні, як його нерухомі матеріальні частини. Ми не тільки глядачі цієї вистави, ми – її учасники. Частіше за все наше сприйняття міста аж ніяк не послідовне, воно швидше фрагментарне, переплетене з іншими турботами. Майже всі почуття підключені до цього процесу, в результаті образ міста створюється їх взаємодією. Чи не буде зайвим підкреслити, що літератори, як і інші митці, найбільшу увагу і віддають саме тій фрагментарності, тому й не дивно, що пройшовшись вечірнім Львовом, Лондоном, чи у нашому випадку, Нішем, побачене проситься “висипатися” на папір. Природно, що автор “Більше від нуля” та “Чотири стіни і місто” у життівеликий противник міського транспорту, натомість залюбки проходиться пішки, “фотографуючи” у цей час сюжети для своїх книг. Бо ж чи не на кожній сторінці:

В загальному у своїй творчості, а зокрема у вже згаданих романах, Звонко Каранович чи не більшу увагу, ніж самому містові, надає численним міським атрибутам, тобто магазинам, кафе, клубам, в яких вбивають час головні персонажі. По-суті, саме ці коротенькі описи і становлять той бажаний топофон, який змальовує у своїй уяві читач.:

Що ж до дійсності, то вона у Звонка Карановича до болю реалістична. Ніщо у місті не сховається від його нещадної критики, увагу автора привертають й напрочуд незначні дрібниці, з яких головні герої романів витискують причини свого гніву й водночас – беззаперечної сумирності, свого невдоволення і в той же час – меланхолії.

У своїх романах автор бере участь не так арбітра, як свідка, і це дає написаному певний відтінок автентичності пережитого вже мистецтва, без якого цієї оповіді не існувало б. Світ показаний, в першу чергу, з боку міського життя, із верху до низу просякнутого урбанізованими акцентами і деталями (баскетбол, інтернет, клубне життя, jeans-проза), але найбільше – музикою, а саме рокенролом і реггі. У місті, де бажаного відпочинку немає, той відпочинок потрібно видумати. Така-собі компенсація за буденність і нудьгу чи не один із головних акцентів у творчості Звонка Карановича.

Варто знову ж таки звернути увагу на роки, в які відбуваються описані у романах події. Паралельно до основного сюжету крокує й сюжет, або радше фон війни, у якій головні герої вирішили участі не брати, однак ми постійно відчуваємо їхню битву за нормальне життя у ненормальному середовищі. Це битва за дружбу, боротьба з абсурдністю тутешнього режиму. Ніш також бере участь у цій битві і його також, як і головних героїв, ніхто ні про що не запитує:

Як бачимо, місто в романі Звонка Карановича “постає як об’єкт амбівалентних почуттів. Татула і його друзі є блудними синами Ніша, вони жаліють його і зневажають, ненавидять і не можуть залишити. Для жителів довколишніх містечок і селищ Ніш – омріяний центр, для молодих міських жителів – клітка, з якої необхідно втекти у великий, привабливий світ. Поживши у сербській метрополії Белграді, а потім - у європейській метрополії Амстердамі, Татула доходить висновку: географія не важлива, “будь-яке місто може бути центром світу, якщо носиш щось у собі”.[3]

Отож, талановитому автору, сербському письменнику Звонку Карановичу, умілим змальовування окремих образів міста, уособленнями і алегоріями вдалося досягти того, що читач сприйняв Ніш , як ще одного головного героя, такого ж, як і його постійні жителі, спантеличеного і стурбованого, такого ж подекуди наївного, а подекуди й гордого, такого ж нерівного, як саме життя.

1. Татаренко А. Чотири стіни і небо// http://litakcent.com/2009/09/07/chotyry-stiny-i-nebo.html
2. Там само.
3. Там само.

1. Борзенко О. Сентиментальна “провінція” (Нова українська література на етапі її становлення). – Харків, 2006.
2. Гассет X. Восстание масс // Естетика. Философия культури.— М., 1991—С.310.
3. Есин А. Принципи й приемы анализа литературного произведения. “Флинта”, “Наука”, 1999. — С.151.
4. Karanović Z. Blitzkrieg. - samizdat, 1990.
5. Karanović Z. Više od nule. – Zograf, Niš, 2005.
6. Karanović Z. Extravaganza. - Gradina, Niš, 1997.
7. Karanović Z. Mama melanholija. - Prosveta, Beograd, 1996.
8. Karanović Z. Neonski psi – izbrane pesme. - Home Books, Áĺоград, 2001.
9. Karanović Z. Svlačenje. - Povelja, Ęraljevo, 2004.
10. Karanović Z. Srebrni surfer. - SKC, Niš, 1991.
11. Karanović Z. Tamna magistrala. - Narodna knjiga, Beograd, 2001.
12. Karanović Z. Četiri zida i grad. – Laguna, Beograd, 2006.
13. http://litakcent.com/2009/09/07/chotyry-stiny-i-nebo.html
14. http://www.ut.net.ua/art/169/0/2687/

Соломія Паляниця, Львівський національний університет імені Івана Франка