Ольга Паламарчук, Олена Чмир

Слов’янська філологія в Київському університеті

Становлення слов’янської філології, дослідження слов’янознавчої проблематики в Україні значною мірою пов’язується з діяльністю університетів. Одним із таких осередків став Київський університет (заснований 1834 року як Імператорський університет св. Володимира), в якому для забезпечення викладання навчальних дисциплін із слов’янознавства згідно з новим університетським статутом 1842 року була відкрита кафедра історії та літератур слов’янських наріч.

Слід відзначити, що славістичні традиції в Києві мають глибокі корені. Зі стін Києво-Могилянської академії, першого вищого навчального закладу в Україні, який був створений у 1632 р. на базі заснованої 1615 року Київської братської школи та Лаврської школи (1631), вийшли відомі європейські вчені, громадські та культурні діячі – філософ Г. Сковорода, історик М. Бантиш-Каменський, релігійні діячі і письменники С. Полоцький, С. Яворський, Ф. Прокопович, Г. Кониський, В. Капніст, композитори М. Березовський, А. Ведель, художники Г. Левицький, Л. Тарасевич, гетьман І. Самойлович.

Київська академія відкривала двері вихідцям з різних слов’янських земель. Загальновідомо, що в 1737 р. тут слухав лекції видатний російський вчений-енциклопедист М. В. Ломоносов. На навчання сюди прибували серби, чорногорці, болгари. Вихованець академії, український письменник і педагог М. Козачинський з групою випускників академії в 1733 р. вирушив до Сербії, де вони займалися організацією слов’янських шкіл у Белграді, Вуковарі, Пожареваці та інших містах. Київська академія проіснувала до 1817 р., коли на її базі було відкрито Київську духовну академію.

Імператорський університет у Києві з 1834 р. став у Російській імперії шостим після Московського, Казанського, Дерптського, Харківського та Петербурзького (відкритий 15 липня, у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира). За ініціативою першого ректора університету св. Володимира професора М. Максимовича, ученого-енциклопедиста, заохочувалися і славістичні дослідження.

Відкриття кафедри історії та літератур слов’янських наріч у Київському університеті св. Володимира передбачалося й регламентувалося тимчасовим чотирирічним статутом університету, який прийняли 15 липня 1842 р. З особливим статусом Київського університету пов’язане те, що характерна для загальноросійського наукового простору часта ротація вчених на кафедрах його мало зачіпала. До 1917 р. кафедру обіймали тільки три професори: з 1847 р. по 1875 р. – випускник Головного педагогічного інституту в Петербурзі В. Я. Яроцький (професор з 1856 р.); з 1875 р. по 1881 р. – професор О.О. Котляревський; а з 1882 р. по 1917 р. (з перервою у 1911–1912 рр.) – професор Т. Д. Флоринський.

Фактично викладання розпочалося в другому півріччі 1846–1847 рр., коли курс чеської мови прочитав ад’юнкт К. Ф. Страшкевич. Перші десятиліття існування кафедри славістики фактично можна розглядати як підготовчий період. Активізація наукових досліджень пов’язана з ім’ям відомого славіста професора О. О. Котляревського ( 1837–1881), який очолював кафедру з 1875 р. по 1881 р. О. О. Котляревський запроваджує викладання нових курсів, серед яких – історія Чехії, історія слов’янських літератур і культур, історія слов’янознавства. Він багато робить для популяризації знань про слов’ян, з 1877 по 1878 рр. очолює Київське слов’янське товариство.

Саме під керівництвом О.О. Котляревського формувалися славісти, діяльність яких у подальшому була визначальною для київської школи. Учнем О.О. Котляревського був А.І. Степович (1856–1935), який закінчив університет у 1879 р., захистивши дисертацію “Праці В. Б. Небеского з історії середньовічної чеської літератури”. На кафедрі А. І. Степович працював з 1892 р. Він був автором кількох нарисів історії слов’янських літератур. Його праця “Нарис історії чеської літератури”, що вийшла в 1896 р., була високо оцінена фахівцями і відзначена Російською АН премією гр. Д. А. Толстого. А. І. Степович багато перекладав з різних слов’янських мов, активно співробітничав у “Слов’янському товаристві”.

Наступником О.О. Котляревського на київській кафедрі став випускник Санкт-Петербурзького університету Т. Д. Флоринський (1854–1919), який очолював її з 1882 по 1917 рр. (з перервою у 1911–1912 рр., коли цю посаду обіймав О. М. Лук’яненко) [5, 57]. Сфера наукових інтересів Т. Д. Флоринського охоплювала як загальні проблеми слов’янознавства, так і конкретні питання, пов’язані з дослідженням історії, культури, мови різних слов’янських народів, він докладав багато зусиль для того, щоб Київ став одним із провідних славістичних центрів Російської імперії. Його фундаментальні „Лекции по славянскому языкознанию” ( т.1 -1895 р., т.2 – 1897 р.) тривалий час використовувалася як посібник в усіх університетах Росії. Протягом багатьох років Т.Д.Флоринський систематично публікував критико-бібліографічні огляди найновішої літератури зі слов’янознавства в київських “Университетских известиях” та “Записках Историко-филологического факультета С.-Петербургского университета”.

У 90-х рр. як самостійні дисципліни почали викладати курси історії літератур південних і західних слов’ян.

З 1907 р. на кафедрі почав працювати О.М.Лук’яненко, який вів курси зі слов’янських мов та літератур. Його наукові праці присвячені широкому колу славістичних питань, чільне місце серед яких посідає „Кайкавське наріччя”, видана у Києві 1905 р. Магістерська робота О.М. Лук’яненка „Політична і культурна діяльність братів Зринських та Франца Франкопана (з історії політичного, культурного та економічного життя хорватів у ХУІІ ст., а також з історії вироблення у них літературної мови)”, захищена 1911р., була відзначена премією ім.О.О. Котляревського Російської АН у 1913 р.

Відзначимо, що в останні два десятиріччя ХІХ ст. славістичне життя в Київському університеті було дуже насиченим: створене „Славянское общество”, видавався „Славянский ежегодник”, в „Университетских известиях” регулярно виходили огляди найновіших наукових праць зі славістики.

Крім кафедри слов’янської філології, в Київському університеті існував ще один осередок, де формувалися славістичні інтереси студентів, - знаменитий Семінарій російської філології професора В. М. Перетца, який діяв з 1907 р. У цьому науковому осередку формувалися як вчені І. Огієнко, Є. Тимченко, С. Маслов, Б. Ларін, М.Калинович, П. Филипович, М. Драй.

Непростими для університету були і перші пожовтневі роки: навчальний заклад пережив напруження і трагізм подій 1917–1920 рр. – загибель чи еміграція значної частини провідних учених та студентської молоді; численні реорганізації, зумовлені більшовицькими експериментами в освіті; жорстокі репресії нової влади проти інтелігенції, що призвели до знищення цілих наукових напрямів. Значних втрат зазнало і слов’янознавство.

1919 року Університет св. Володимира було перейменовано у Київський університет, з 1920 р він став називатися ВІНО ( Вищий інститут народної освіти), а з 1926 р. – КІНО (Київський інститут народної освіти). У зв’язку з реорганізаціями, спрямованими на професіоналізацію освіти, викладання славістичних дисциплін було припинено. Переслідувань та репресій зазнали багато викладачів кафедри: був засуджений проф. В.П.Петрусь (після звільнення виїхав до Куйбишева, з 1940 р. викладав у Кіровському педагогічному інституті) [7]; засуджений до 10 років ув’язнення, загинув у концтаборах проф. Є.А. Рихлік [http://memorial.org.ua; 11, 2513]; загинули проф. В.М.Перетц і проф.М.Л.Туницький, які були заарештовані за участь у сфальсифікованій ГПУ „Справі славістів” [3; 13], помер на Колимі у 1939 р. проф.М.О. Драй-Хмара, заарештований за звинуваченням у приналежності до „націоналістично-терористичної організації Миколи Зерова”.

Після численних реорганізацій Київський університет у 1933 р. відновив діяльність. Про відкриття кафедри славістики в ньому не йшлося. Слов’янознавство в Радянському Союзі в цей час було проголошене наукою “фашистською”. Порівняльно-історичний метод, що переважно застосовувався в дослідженнях, не відповідав постулатам “нового вчення про мову”. Українські славісти, що залишалися в Україні, на цей час уже були знищені. Започаткована традиція української славістичної школи була брутально перервана.

Після закінчення Другої світової війни академік Л.А.Булаховський, який на той час був директором Інституту мовознавства АН України, відновлює 1947 року кафедру слов’янської філології у Київському університеті і очолює її. Акад. Л.А.Булаховський доклав величезних зусиль, щоб зосередити і об’єднати навколо кафедри нечисленні на той час у Києві кадри славістів, організувати навчальний процес і розпочати підготовку кваліфікованих полоністів та богемістів. Відзначимо, що жоден з довоєнних викладачів або випускників кафедри на ній не працював. Кафедра слов’янської філології під керівництвом акад. Л.А. Булаховського підготувала когорту вчених, які успішно розгорнули славістичні дослідження у повоєнний час. Серед її випускників доктори філологічних наук А.Й.Багмут, Ю.Л.Булаховська, І.М. Железняк, Т.Б. Лукінова. Аспірантську підготовку під керівництвом Леоніда Арсенійовича пройшли академіки О.С. Мельничук, В.М. Русанівський, члени-кореспонденти АН України О.Б. Ткаченко, А.П. Непокупний, доктори наук М.О. Карпенко, Л.С. Паламарчук, В.І. Шевчук.

У перші повоєнні роки студенти слов’янського відділення спеціалізувалися з полоністики (нормативні курси викладали М.В. Сосновська, Г.Д. Вервес, Ю.Л. Булаховська, згодом М.Л. Паламарчук і С.Й. Левінська, В.К. Крементуло, М.М. Смоліна, Т.О. Черниш) та богемістики (викладачі Л.А. Булаховський, В.В. Волейник, О.А. Машек, В.П. Пасічна, Е.А. Грабар, А.Х. Іллічевський, А.Н. Маляренко, пізніше В.К. Житник). У 1955 р. слов’янське відділення об’єднали з відділенням української мови та літератури, полоністика та богемістика були другою спеціальністю україністів. З 1961 року (Т.В. Лапінська – з 1963) було розпочато факультативне викладання південнослов’янських мов та літератур. Протягом 1960 - 1971 рр. кафедру слов’янської філології очолював проф. В.І.Масальський, який доклав дуже багато зусиль для того, щоб повномасштабна підготовка студентів зі спеціальності „слов’янська філологія” була відновлена. Слов’янське відділення відродилося у 1970 році. Перші набори студентів здійснювалися на спеціальності „польська мова та література” і „чеська мова та література”. У 1973 р. вперше було здійснено набір на спеціальності „болгарська мова та література” (викладачі – Т.В. Лапінська, О.В. Коваль-Костинська, А.В. Єрьома, І.А. Стоянов) і сербохорватська мова та література” (викладачі І.П.Бондар, Н.О.Непорожня, пізніше – Є.М. Пащенко і В.І. Ярмак).

Багато для розвитку кафедри та слов’янського відділення зробив доц. М.С.Зарицький, який очолював кафедру протягом 1971 – 1981 рр. Його наукові інтереси охоплювали загальні питання славістики та історію слов’янських мов. З 1981 до 1987 р. кафедрою завідував доц. В.К.Житник, автор монографії про чеський поетичний модернізм, талановитий перекладач, який познайомив українського читача з творчістю А.Сови, В.Незвала, Ф.Грубіна, П.Безруча, В.Дика та інших чеських поетів ХХ ст. З 1987 р. кафедра працює під керівництвом богемістки доц. О.Л.Паламарчук, співавтора першої української „Граматики чеської мови” (1992), перекладних словників і розмовників, а також численних праць з лексикології слов’янських мов, історії славістики, проблем міжслов’янського перекладу.

Нині відділення слов’янської філології є підрозділом Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що його було створено 2001 року злиттям двох факультетів – філологічного та романо-германської філології. Всі викладачі, що працюють зараз на кафедрі, є випускниками Київського університету. Викладання лінгвістичних дисциплін з богемістики забезпечують доц. О.Л.Паламарчук, доц. Л.Ю.Назаренко (нині у відрядженні в Карловому університеті у Празі), доц. Л.І.Даниленко, к.ф.н. О.В.Антоненко, ас. М.М.Калениченко, ас. Б.П.Шелест, з болгаристики – доц. О.В.Коваль-Костинська та доц. О.Р.Чмир, сербську і хорватську мову викладають ас. Л.М.Стеблина, доц. Н.Л.Білик, к.ф.н. О.М.Деркач. Лекції, спецкурси та практичні заняття з історії чеської літератури веде доц. О.П.Палій, теоретичні та практичні курси з сербської та хорватської літератур читають проф. П.М.Рудяков, доц. О.І.Дзюба, доц. Н.Л.Білик.

У 2000 р. відповідно до міжурядової угоди між Україною та Польщею на базі кафедри слов’янської філології було створено кафедру полоністики (зав. кафедри проф. Р.П.Радишевський), на якій плідно працюють проф. Т.О.Черниш, доц. Н.Б.Дем’яненко, доц. Л.В. Непоп-Айдачич, доц. Т.В.Хайдер, ас. О.С.Пацієвська, к.ф.н. Т.В.Довжок, М.Косицька.

На відділення слов’янської філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка набирають двадцять п’ять студентів-бюджетників та вісім-десять студентів-контрактників. Формується одна група полоністів та дві групи, у яких спеціальності чергуються – один рік навчальний план передбачає набір на болгарську та сербську філологію, на другий рік – на чеську та хорватську. Протягом п’яти років (дев’ять семестрів) студенти вивчають основну слов’янську мову та історію літератури: слухають лекції, відвідують практичні заняття з мови, історії літературної мови, історичної граматики, порівняльно-історичної граматики слов’янських мов, країнознавства, лінгвокраїнознавства, слов’янського фольклору, історії слов’янської та зарубіжної літератури, історії культури. З другого курсу розпочинається вивчення другої слов’янської мови (шість семестрів); якщо основна мова у студентів західнослов’янська, то як другу їм пропонується вивчати південнослов’янську і навпаки.

Процес навчання іноземної слов’янської мови передбачає оволодіння мовним, комунікативно-понятійним та лексико-тематичним мінімумом, необхідним для визначеного рівня володіння певною слов’янською мовою. Етапи (ступені) навчання інослов’янським мовам виокремлюються аналогічно до встановлених у сертифікатній системі навчання іноземної мови: початковий рівень володіння мовою (елементарне спілкування, вступний етап, початковий етап, базовий етап); середній рівень володіння мовою (основний етап І, основний етап ІІ); сильний рівень володіння мовою (просунутий етап, завершальний етап).

Курс історії слов’янської літератури розрахований на вісім семестрів (починаючи з другого семестру) і охоплює період від перших пам’яток слов’янської писемності до початку ХХІ століття. Авторські програми з історії слов’янських літератур, розроблені викладачами кафедри, передбачають вивчення ключових проблем літературного життя слов’янських країн, розкривають його специфіку, визначають основні тенденції розвитку на певному етапі.

З третього курсу згідно з навчальним планом вводяться дисципліни спеціалізації, які дають змогу поглибити знання студентів і формувати їхні професійні філологічні інтереси. Студентам пропонуються спецкурси „Лексичний склад (основної слов’янської) мови”, „Фразеологія (основної слов’янської) мови”, „Словотвір (основної слов’янської) мови”, „Актуальні проблеми слов’янського перекладознавства”, „Особливості усного перекладу з української на болгарську (сербську, чеську, хорватську) мову”, „Болгарська (сербська, чеська, хорватська) лексикографія”, „Актуальні проблеми славістики”, „Болгаристика (сербістика, богемістика, кроатистика) в Україні”, „Літературні школи і напрямки в Чехії (Болгарії, Сербії, Хорватії)”, „Актуальні проблеми слов’янського літературознавства”, „Історія слов’янської критики”, „Література слов’янського зарубіжжя”, „Історія слов’янської культури”.

Методичне забезпечення викладання слов’янських мов і літератур на кафедрі складають навчальні посібники, перекладні і тлумачні словники, наукові монографії, збірники наукових і критичних статей з проблем славістики, матеріали славістичних конференцій, антології, хрестоматії, література з історії українсько-слов’янських зв’язків, періодичні видання, що надходять з країн, мова яких вивчається.

Кафедра слов’янської філології підтримує дружні зв’язки з університетами України та зарубіжних слов’янських країн (систематично відбуваються обміни студентами, виїзди на включене навчання), з посольствами Болгарії, Сербії, Чехії, Хорватії в Україні. Студенти слов’янського відділення проходять обов’язкову перекладацьку практику в посольствах та консульствах слов’янських країн; багато випускників кафедри працюють у названих установах, а також торгових представництвах, Міністерстві закордонних справ, українських консульствах і посольствах за кордоном. Випускники кафедри плідно працюють як науковці в інститутах Академії наук України, музеях, видавництвах, у вищих навчальних закладах у різних регіонах України.

2006 року в Інституті філології КНУ за ініціативою співробітників кафедри слов’янської філології було створено Центр славістики (директор доц. Н.Л.Білик), який не лише надає студентам можливість користуватися бібліотекою, але забезпечує технічним обладнанням для перегляду телевізійних програм та відеоматеріалів із слов’янських країн, прослуховування аудіозаписів, роботою з комп’ютерними програмами та в мережі Інтернет.

1. Апанович Е. М, Архив А.И. Степовича // Советское славяноведение, 1982. – № 5. – С. 95–105; 2. Аристов Ф. Ф. Юлиан Андреевич Яворский. К 40-летию его литературно-научной деятельности 1892–1932 // Окр. відб. “Временник” Ставропигийного института. Львів, 1932; 3. Ашнин Ф. Д., Алпатов В. М. “Дело славистов”. – М., 1994; 4. Ашнин Ф. Д., Алпатов В. М. “Российская национальная партия” – зловещая выдумка советских чекистов // Вестник РАН. – 1994. – № 10; 5. Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды: Библиогр. словарь. – Т. 3. – Мн., 1978; 6. Викладачі Ніжинської вищої школи. Біобібліографічний покажчик. Ч. 2–3. – Ніжин, 2000; 7. Горяинов А. Н. Славяноведы – жертвы репрессий 20–40-х годов // Советское славяноведение. – 1990. – № 2; 8. Досталь М. Ю. Проблемы закарпатского национального возрождения в трудах русских и украинских эмигрантов в межвоенной Чехословакии // Славяноведение. – 1997. – № 6; 9. Драй-Хмара О. Його любов’ю зігріта…Спогади про батька // Дзвін. – 1993. – № 4–6; 10. Драй-Хмара М. Літературно-наукова спадщина. – К., 2002; 11. Енциклопедія українознавства. Т. 7. – Львів, 1990; 12. Кравців Б. Розгром українського літературознавства 1917–1937 рр. // Збірник на пошану українських вчених, знищених большевицькою Москвою. (Наукові записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 173 ). – Париж,Чикаго, 1962; 13. Матвеєва Л. Доля академіка Перетца // Україна. Наука і культура. Вип. 30. – К., 1999; 14. Оглоблин О. Спогади про Миколу Зерова й Павла Филиповича [публікація за виданням “Безсмертні” (Зб. спогадів про М. Зерова П. Филиповича та М. Драй-Хмару) – Австралія, 1963] // Хроніка 2000. Вип. 1–2 (3–4). – К., 1993; 15. Паламарчук О. Л., Чмир О. Р. Київські адреси Ватрослава Ягича // Компаративні дослідження слов’янських мов і літератур. Пам’яті академіка Леоніда Булаховського. – Вип. 7. – К., 2008. – С. 164–168; 16. Петров В. Діячі української культури – жертви більшовицького терору. – К., 1992; 17. Полянська-Василенко Н.Д. Українська Академія наук. Нарис історії. – К., 1993; 18. Симонов В. В. Владимир Петрович Петрусь (Некролог). – Уч. зап. Кировск. пед. ин-та им. В. И. Ленина. Вып. 11. – Киров, 1957; 19. Флоринский Т. Д. Славянское племя. Статистико-этнографический обзор современного славянства. – К.,1906; 20. Шаповал Ю. І. Україна ХХ століття: особи та події в контексті важкої історії. – К., 2001; 21. Шульгин Олександр. Микола Зеров-юнак // “Безсмертні”. Зб. спогадів про М. Зерова, П. Филиповича та М. Драй-Хмару. – Австралія, 1963; 22. Яровий В., Паламарчук О., Чмир О. Українська університетська славістика в контексті національної історії: від початків до середини ХХ ст. – Слов’янські обрії. – К., 2008. –с. 869-892; 23. Alma mater. Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917–1920. Т. 2. – К., 2001.

Паламарчук О.Л., Чмир О.Р. (Київ, Україна) Слов'янська філологія в Київському університет // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булаховського. Збірник наукових праць. – Киів, 2009.– Спеціальний випуск - с.63-70.