Вероніка Ярмак

Порівняльна слов’янська фразеологія в її сучасному вимірі

Рецензія на посібник: Аjдачић Д., Непоп Аjдачић Л. Поредбена српско-украjинска фразеологиjа. [– Београд: Алма, 2015 (Београд: Скрипта интернационал). – 242 стр.]

// Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булаховського, Київ, вип. 27, 2015. – с. 414-416

Незважаючи на той факт, що протягом останніх десятиліть слов’янська компаративна фразеологія пережила період свого бурхливого розвитку, авторам рецензованого посібника, поза всяким сумнівом, пощастило заповнити певну лакуну й водночас сказати принципово нове слово в галузі зіставлення фразеологічних багатств сербської та української мов. Останні належать до слов’янських мов різних груп, а, отже, й ілюструють особливості (південнослов’янського) балканського й східнослов’янського (зокрема, українського) менталітету. Актуальність дослідження не викликає жодних сумнівів, адже саме такої розвідки бракувало сучасній славістиці. На нашу думку, найбільшої ваги праці надає її виразне етнолінгвістичне й когнітивне спрямування. Вона написана на найвищому, суперсучасному європейському рівні й підсумовує багаторічну роботу її авторів на ниві слов’янської філології. «Порівняльна сербсько-українська фразеологія» містить важливі типологічні зіставлення й узагальнення, систематизує й презентує вже апробований мовний матеріал з нового погляду.

Фразеологія як утілення народної мудрості й досвіду більше, ніж будь-яка інша сфера, відкриває шлях для осмислення того, що прийнято називати «картиною світу» сучасних сербів і українців. Такий підхід дає змогу в динаміці розглядати концепти, пов’язані з онтологічними категоріями буття, крізь прийму їхніх когнітивних дефініцій. У фразеологічних багатствах мов сучасних сербів та українців закарбовано споконвічні уявлення про велику кількість понять. Це органічно випливає з колективного досвіду й традиційних уявлень про них минулих поколінь пращурів слов’ян. Етнокультурні уявлення були й залишаються своєрідною константою, точкою відліку в контексті координат загальнолюдської ментальності, яка ілюструє інтегральні риси людської свідомості. У фразеологізмах гармонійно поєднуються внутрішня й зовнішня форма понять, однак природним є й те, що з плином часу деякі семи їхнього багатого семантичного спектра посилюються й розвиваються, а інші ‒ набувають маргінального характеру й відходять на задній план. Аналіз переконливо свідчить: незважаючи на те, більшість понять і образів, котрі фігурують у слов’янській фразеології, є усталеними, ‒ деякі з них є доволі динамічними й перебувають у стані постійного розвитку. Поряд зі стереотипними рисами вони розвивають нові значення й конотації, які віддзеркалюють ментальні особливості саме сербського і українського етносів.

Праця Д. Айдачича й Л. Непоп-Айдачич має й велику практичну цінність, оскільки спрямована на збільшення обсягу фактичних знань славістів широкого профілю. Одним з найвиграшніших моментів, вочевидь, є інтегративний підхід до аналізу матеріалу. У праці знаходимо кваліфіковані й тонкі зразки семантичного аналізу тропів; реконструкції значення фразеологізмів етимологічного й культурологічного характеру; когнітивного аналізу; комплексного когнітивно-етнолінгвістичного та семіотико-семантичного аналізу, вивчення культурних або концептуальних кодів; аналізу фразеологізмів у дискурсі тощо.

Посібник напрочуд вдало й логічно структуровано. Фразеологічний корпус, презентований у ньому, ілюструє поняття й лексеми, що належать до найдавнішого праслов’янського лексичного фонду, проте часто-густо зовсім по-різному осмислюються представниками двох слов’янських народів. Належна увага приділяється застарілим фразеологізмам, фразеологізмам, що активно використовуються, й новим фразеологізмам; сталим порівнянням; небесним тілам й природним явищам; протистоянню Бога й диявола і т. д. Автори не оминають увагою й назви рослини, тварин, частин тіла, предметів, кольорів, а також числівники й оніми, що фігурують у складі фразеологізмів. Цікавий контекст дослідження створюють: асиметрія цінностей; іронічні й жартівливі фразеологізми; безеквівалентна фразеологія; приховані коди в сербських і українських фразеологізмах; соціальне становище особи й ставлення до інших людей; характери й емоційні стани, зовнішній вигляд людини. Цілком слушно аналіз фразеологізмів, у яких фігурують дієслова «бити», «радити», «имати», «дати», а також порівняння сербських і українських паремій подаються в окремих розділах. Результати дослідження підсумовано в ґрунтовних висновках.

Крім того, праця Д. Айдачича й Л. Непоп-Айдачич не є посібником у вузькому сенсі цього поняття: вона є своєрідною енциклопедією уявлень про світ і життєвий досвід двох слов’янським народів, яка демонструє мовні скарби в усьому їхньому розмаїтті. Автори детально розглядають функціонування фразеологізмів у літературних і публіцистичних текстах, у мові засобів масової інформації. Зміст праці вдало доповнюють також «Додатки», а саме: теми для самостійних робіт, питання для перевірки знань, приклади з фразеологічних словників, список порівняльних фразеологічних словників тощо. Джерельна база й бібліографія також вражають своєю повнотою й вичерпністю. Однак, практична цінність рецензованої праці полягає не лише в цьому. «Порівняльна сербсько-українська фразеологія» може мати великий практичний «вихід» і при підготовці наступних курсів та спецкурсів: «Лексикологія сучасної сербської мови», «Лексикологія сучасної української мови», «Фразеологія сучасної сербської мови», «Фразеологія сучасної української мови», «Актуальні проблеми сербського мовознавства», «Культура сербської мови», «Культура української мови», «Корпусна лінгвістика», а також у лексикографічній практиці.

Таким чином, за своїм теоретичним рівнем рецензована праця практично виходить далеко за межі посібника для студентів-сербістів, які проходять перший рік навчання в магістратурі. Ідеться про глибоке порівняльне дослідження фразеологізмів двох слов’янських мов, об’єднане однією вельми актуальною науковою ідеєю, ‒ не лише глибоко вивчити семантичний і символічний плани вербальних форм втілення людського досвіду двох слов’янських народів і культур, а й презентувати важливі фрагменти картин світу двох слов’янських етносів у цілому. Монографію Д. Айдачича й Л. Непоп-Айдачич варто схвалити, адже вона органічно вписується в контекст праць відомих лінгвістів: Є. Бартміньського, С. М. Толстої, Г. Яворської, О. Герасимович та інших провідних європейських дослідників.

Кандидат філологічних наук, доцент Ярмак В. І.,старший науковий співробітник відділу загальнославістичної проблематики та східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України