Деян Айдачич

Жорстокий театр для жорстокої дійсності

про насильство в романі «Еліша в країні святих коропів» Мілети Продановича

 

Стилістично різноманітні прозові книги сербського письменника Мілети Продановича занепокоєно досліджують моральні тріщини й розлами сучасного світу. Найбільше його книг пов'язано з територією Сербії та Балканів, але до творів, дія яких відбується поза батьківщиною письменника, належить роман «Еліша в країні святих коропів». За словами критика Теофіла Панчича, це — «сатирична пікареска».

Опис насильства у певній вигаданій країні, десь на пострадянському просторі, психологічне висвітлення жорстокості насильника та переживань жертв, оповідь про вбивства заслуговують на увагу в тлумаченні цього твору. Стежачи за долею головної героїні Еліши та її супутників у немилосердному післявоєнному суспільстві, ми знайомимося зі світом, створеним з упізнаваної дійсності. Обраним способом творення фікції оповідач уникав очікувань достовірних описів якоїсь справжньої країни та надав собі можливість убудувати у вигадану державу типові риси регіону, який перебуває у кризі.

Читач змушений «шукати» приховану державу, і така спокуса переслідує його протягом усього роману. В інтерв'ю в щойно виданому щорічнику «Украс» (випуск 3) сам автор підтвердив, що у Кравонії читачі впізнавали свою батьківщину, Скоп'є, але також і Пріштіну. Я не сумніваюся, що реципієнти з деяких пострадянських держав були впевнені, що описана саме їх країна.

Дія роману «Еліша в країні святих коропів» з підзаголовком постколоніальна оперета починається в Америці у фонді, який приймає рішення про підтримку театрального проекту Бабалума в далекій країні Кравонії. Члени трупи прибувають до Кравонії, але там їх одного за одним убивають за різних обставин. Спочатку захопили мікробус із Майком і Крісом, яких пізніше знайдуть мертвими поряд із машиною. Потім Спаркі, із оповідання в нічному клубі, «улюбленому притулку “миротворців”, «анклаві західної цивілізації», розуміє, що так само викраденого його коханого Маноло вбито в жорстокій вакханалії. У лютому відчаї він іде до багатющого господаря Невроза з ножем, але той убиває його з пістолета. Наприкінці подорожі сама Еліша у гірській частині Кравонії несподівано зустрічає останнього члена колишньої трупи в ролі жриці храму святих коропів. Мізі розповідає їй про сексуальні знущання та брутальні муки, які вона пережила, а потім Мізі гине від рук терористів, які підірвали храм та його прихожан, священиків і захисників. Тільки Еліша повертається додому, де на неї здійснюється тиск, щоб вона приховала правду про те, що сталося з нею та її друзями; її змушують розповісти медіям неправдиву версію, що відповідає інтересам влади.

Письменник стежить за Елішиними думками про причини та можливе походження жорстокого зла, серед якого вони опинилися, і лаконічно питає себе – чи не рухається ця «машина зла» з одного центру. Справді, створюється враження, що окремі загибелі пов'язані якимось жорстоким фатумом, отож, у розумінні твору стає значущим те, чи то письменник словами, сумнівами, страхами героя, чи то все-таки коментарями і підказками наратора наводить читача на думку про те, що члени театральної трупи чимось мимоволі викликали або навіть спричинили свої страждання. Чи письменник більш схильний пояснити немилосердну визначеність їхніх доль рисами їхніх характерів, особливостями, які випливають з їхньої мистецької професії, самою потребою митця потрапити до диких і непевних просторів, але і кровожадібність, все-таки притаманна цій країні, про яку актори не довідалися детальніше. Отож їхня сплачена життями помилка походить із незавбачливості або злої волі в центрі, який про все вирішує. Інакше кажучи, чи існує якесь фатальне притягання між їхнім мистецтвом та небезпечною країною, до якої вони приїхали, між театральними пошуками у театрі жорстокості та самою жорстокою дійсністю?

Із розмови з водієм вантажівки, який випадково підібрав її по дорозі та заховав на прикордонному виїзді із Кравонії, Еліша довідується, що селище, до якого вони не потрапили, але куди були запрошені, у Кравонії взагалі не існує. Із розповіді водія Еліша розуміє, що запрошення трупі, вигадане місце та уявний театр у ньому – то плід фантазії якогось солдата миротворчих сил, єдиним зв'язком із театром якого є те, що його покинула дівчина-балерина. Цей солдат-словенець, «дотепніший від інших», украв у дівчини її записник із адресами, в якому були також контактні адреси Бабалума. Від імені вигаданого, колись нібито комуністичного театру, він запрошує американську трупу. Водій питає, як це можливо, що ніхто не прочитав назву місця Noisulli навиворіт, що спонукає самого читача зробити це, і, на свій подив, він прочитає – Illusion. Відкриття, що запрошення на гастролі було жартом солдата, якому стало нудно, справжній приїзд гостей до неіснуючого театру перетворюється на трагічно забарвлений абсурд непотрібних страждань цілої трупи. Факт, що і поселення на півночі Кравонії, і його театр вигадані, ніякою мірою не применшує наслідків насильства, яке переживають митці. Ілюзорність «Ілюзії» нікого не рятує від жорстокості у справжньому світі.

І хоча Елішина трупа навіть не доїхала до Ноісула і не зіграла на сцені заплановану театральну трагедію, зв'язок насильства і сцен у Продановичевому романі все-таки присутній. Щоправда їх відношення дивно перевернуте. Якимось викривленим способом смерті акторів пов'язані зі сценою. Це не театральна сцена партнерської трупи у північній Кравонії, на узбіччі біля дороги, подіум переповненого стриптиз-бару у столиці Екафі, борделі всередині Кравонії, храм із його прихожанами та священиками. Насильству не потрібна присутність інших, особливо в країнах, де людське життя має малу ціну, вбивство треба не приховувати, а показувати. Замість очищення, катарсису під час зустрічі з побаченим на сцені, в цій насильницькій країні немає очищення, лише задоволення жорстоких пристрастей.

Звідки у людей, які мають прихильність не до театру, а швидше до сценічного виявлення своїх насильницьких потягів, схильність до знищення людей театру? Якщо факт, що багато людей знає про прибуття Бабалума на особисте запрошення в електронному листі, ми ще можемо пояснити швидким поширенням незвичайних новин або Елішиними сумнівами в тому, що всі події в Кравонії ведуть до одного центру, далі виникає питання: чому велика кількість людей зацікавлена здійснити насильство саме над членами театральної трупи? Звідки це спрямування насильника до людей театру, які зовнішнім виглядом і поведінкою нікого не дратують?

У густо переплетеній мережі знаків і значень у романі «Еліша в країні святих коропів» письменник іще на кількох рівнях показує, що дійсність жорстокіша, ніж мистецькі задуми. Жорстокий театр зайвий у насильницькій країні Кравонії. Мандрівна театральна трупа Бабалум – звернена до інвалідів, маргінальних груп та народів, досліджує варварське, яке намагається впровадити через мистецтво у коло цивілізованого Заходу, немає ані можливості, ані нагоди виконати бажану благородну місію.

Дорожні витрати трупи покриває фонд Померанц-Реднов. Письменник не без іронії представляє також історію збагачення родини-засновника фонду на продажу протезів, які постачаються покаліченим на кризових територіях, починаючи від дикого Заходу та завершуючи немирними просторами пострадянських країн. Висвітлюючи “аргументи” на користь фінансової підтримки трупи, одна із членів журі пафосно підкреслює: «Gde su ratovi, tu je Rednov-Pomeranc» («Де війни – там Реднов-Померанц»).

Зґвалтування, вбивства, знущання роблять оточення, де вибір самої п'єси, яку повинні поставити два партнерські театри, пов'язаним із насильством. В обґрунтуванні підтримки театру Бабалум постановки Бюхнерового «Войцека» у Кравонії зазначено:

П'єса, яку вони взяли за підставу вільної танцювальної та розмовної інтерпретації в межах майстерні з господарями, справді є складним та важко зрозумілим твором, де загальним тлом є бідність, а з нею і різні особисті нещастя, які випливають із низького стандарту… і тому це тема, яка, на жаль, може бути добре сприйнята у певній посткомуністичній країні, якою є Кравонія. На жаль, повторюю… Врешті, те, що я скажу, не сприймайте як аргумент, а лише як застереження… я думаю, що аргументів на користь цієї пропозиції достатньо. Це застереження коротко зводиться до того, що вперше за той час, що я виконую цю роботу, тут є певне… я сподіваюся, Ви не зрозумієте цього неправильно… певне накладання…У запропонованому тексті, у драмі, є ситуація, в якій на ринку з'являються відділені частини тіла, а засновник і людина, на честь якої названо наш фонд, не має рівних у цій галузі…

У самій заяві обґрунтовується зв'язок бідності, приниження та насильства:

Приниження й бідність, які частково зумовлюють радикальні потяги головного героя, можуть мати еквівалент в амбієнті бідних посткомуністичних суспільств, і через те ми вважаємо, що ця інтеракція особистого й суспільного планів була б легко зрозумілою публіці у Кравонії. Суспільний компонент є частиною перетворення – звідти й додаток до заголовка, який підкреслює актуальний момент. Ми вбачаємо, що так модульована пропозиція допоможе непризвичаєній публіці легше засвоїти мову й платформу радикального театрального переказу.

Відомі записи Антонена Арто про жорстокий театр, як і цікаві автобіографічні книги Пітера Брука про театральні проекти в дикому Афганістані, підтверджують схильність театральних митців до жорстокості в сценічній грі.

У романі «Еліша в країні святих коропів» театр жорстокості перестає бути формою мистецької комунікації і перетворюється на дійсність. Митці гинуть, адже вони потрапляють у світ, який є занадто суворим для них. І хоча вони хочуть говорити про жорстокість світу, вони не готові з нею зустрітися, адже естетичне переосмислення означає переживання пристрасті на вищому, більш фікційному рівні. Замість того, щоб театрально перетворена груба дійсність вплинула на облагородження та очищення від грубих пристрастей глядачів, бюхнерівська дійсність вбивства втручається як зразок розгорання справжнього зла. Проданович також у деяких інших творах («Вечеря у Святої Аполлонії», «Сад у Венеції») змальовує і смертельно небезпечних митців, і небезпеки, які випливають із мистецтва. Через те врахування інших творів автора доповнило б картину його бачення зв'язку мистецтва та насильства.

13.04. 2009 ЛитАкцент: Творчість Мілети Продановича у контексті сучасної сербської літератури
http://litakcent.com/2009/04/13/tvorchist-milety-prodanovycha-u-konteksti-suchasnoji-serbskoji-literatury.html

 

На Растку објављено: 2009-11-06
Датум последње измене: 2009-11-06 13:13:15
Спонзор хостинга
"Растко" препоручује

IN4S Portal

Плаћени огласи

"Растко" препоручује