Вук Стефанович Караджич (Сербські казки)

Башта ні на небі, ні на землі

Жив собі цар. Мав він три сини і дочку, яку тримав у кліті [1] й беріг як зіницю ока.

Коли дівчина виросла, якось увечері попросила вона батька, щоб дозволив їй піти з братами трохи погуляти біля палацу. Батько дозволив.

Але тільки-но дівчина вийшла з братами з палацу, в ту ж мить злетів з неба змій, схопив її і поніс за хмари.

Брати щодуху побігли до батька, розповіли про те, що сталося, і попросили дозволити їм піти шукати сестру. Батько дозволив. Дав кожному коня, спорядив у дорогу, і вони вирушили.

Довго їхали брати і натрапили на одну башту, що була ні на небі, ні на землі. Під'їхали до неї, і спало їм на думку: а чи не в цій часом башті їхня сестра. Після довгих міркувань брати вирішили, що один із них заріже свого коня, з кінської шкури виріже ремінця, один кінець його прив'яже до стріли і стрельне вгору, та так, щоб стріла встромилась у башту: тоді вони зможуть туди вилізти.

От молодші брати і кажуть старшому, щоб він свого коня зарізав, але той не схотів. Середній теж відмовився. Тоді молодший забив свого коня, вирізав з його шкури ремінця, один кінець прикріпив до стріли і пустив її з лука у башту.

Тепер треба було котромусь із братів вилізти по ремінцю на башту. Знову старший і середній відмовились. Поліз молодший.

Злізши нагору, він почав ходити з кімнати у кімнату, поки не знайшов у одній з них свою сестру. Вона сиділа долі. Змій поклав їй голову на коліна і спав, а вона ськала йому в голові.

Як побачила дівчина свого брата, злякалася і почала його тихо благати, щоб швидше тікав, поки змій не пробудився. Та він не послухався, взяв булаву і, замахнувшись, ударив нею змія по голові, а змій взявся рукою за те місце, в яке його вдарили, і зо сну промимрив:

– Ось тут мене щось укусило.

Коли він це промовив, царевич вдруге вдарив його по голові, а змій знову каже дівчині:

– Знову мене щось ось тут укусило.

Коли царевич і втретє замахнувся, сестра й показала йому рукою, щоб бив змія у живіт. Він так і зробив. Як ударив,– змій так і перевернувся! Царівна скинула його з колін, підбігла до брата, поцілувалася з ним, а потім, взявши його за руку, стала водити по всіх кімнатах.

Найперше повела в кімнату, де за яслами стояв вороний кінь, а на ньому збруя з чистого срібла. Потім завела у другу кімнату, де за яслами стояв білий кінь, а на ньому збруя з чистого золота. Наостанку завела його і в третю кімнату, де за яслами стояв буланий кінь, а на ньому вся збруя коштовним камінням оздоблена.

Як вони ті кімнати обійшли, завела сестра брата ще в одну кімнату, де сиділа дівчина за золотими п'яльцями і золотою ниткою вишивала. З цієї кімнати завела його в іншу, в якій друга дівчина золоті нитки випрядала. Наостанку зайшла царівна з братом у кімнату, в якій третя дівчина нанизувала перлини, а проти неї на золотому дєчку золота квочка з курчатами ті перлини клювала.

От як усе царевич обдивився, повернули вони назад, до тієї кімнати, де лежав мертвий змій. Царевич виволік його з башти і скинув на землю. А брати, побачивши змія, затремтіли з жаху, мов у пропасниці. Потім молодший брат спустив з башти сестру, а за нею одну по одній усіх трьох дівчат, кожну з її роботою. Спускаючи дівчат на землю, кожну називав, котрому з братів вона буде, а коли спустив третю, ту, що з квочкою і курчатами, сказав, що це буде його.

Брати, заздрячи відвазі й молодецтву царевича, перерізали ремінець, щоб він не зміг злізти з башти. Потім знайшли у полі такого собі чабанця біля овець, переодягнули його і замість брата свого повели у палац до батька, а сестрі і дівчатам наказали, щоб нікому ані слова про те.

По якомусь часі молодший брат у башті довідався, що брати його і чабанець одружуються з тими дівчатами. І от у день, коли вінчався старший брат, сів царевич на вороного коня і, саме як весільчани виходили з церкви, влетів поміж них, і свого брата – молодого – вдарив злегка булавою по спині. Той беркиць з коня! А він гайда до башти.

Як дізнався царевич, що його середній брат жениться, у той час, коли весільчани йшли із церкви, влетів він на білому коні і середнього брата так само вдарив. Той беркиць з коня! А він гайда знову до башти.

Нарешті, дізнавшись, що чабанець одружується з його дівчиною, сів царевич на буланого коня – та до весільчан, якраз коли виходили з церкви. Примчав та так тріснув молодого булавою по голові, що той на місці впав мертвий. Весільчани підбігли, хотіли його схопити, але він навіть і не збирався тікати, а сказав їм, що це він, а не той чабанець, наймолодший царевич і що брати через заздрощі покинули його у башті, де він сестру знайшов і змія вбив. І все це підтвердили сестра і дівчата.

Почувши таке, цар розгнівався па старших синів і одразу прогнав з палацу. А молодшого сина оженив з дівчиною, яку він сам для себе вибрав, і коли вмирав, залишив йому царство.

1 К л і т ь – так звалася кімната з ґратами на вікнах і дверях. У таких кімнатах турецькі і сербські феодали тримали своїх дочок (рідше – синів), щоб оберігати їх від виливу зовнішнього світу.

Сербські казки // Переклав з сербсько-хорватської Петро Сигеда. Редакція перекладу і вступна стаття І. І. Стебуна, Київ, Дніпро, 1966. – 283 с.

Чардак ни на небу ни на земљи, У: Српске народне приповијетке // Скупио их и на свијет издао Вук Стеф. Караџић, У Бечу у штампарији Јерменског манастира, 1853.