Літературний Поступ - ПРЯМА МОВА

Магія Сну, Сексу і Сміху

З відомим сербським письменником Савою Дам'яновим

- Українські читачі "Антології сербської постмодерної фантастики" мають нагоду познайомитись із Савою Дам'яновим-письменником та Савою Дам'яновим-літературознавцем. І один, і другий здобули літературну популярність та визнання. Хто з них народився раніше і котрого Ви вважаєте своїм primum-ego? І взагалі, які між ними стосунки?

- Це "два обличчя однієї долі", як написав Іво Андрич про одного свого нещасливого, сомнамбулічного героя. Та у моєму випадку, схоже, обидві долі відбулися одночасно, і це триває досі: в літературознавчому плані я відкривав і популяризував письменників, які були моїми попередниками у поетиці; пишучи прозу, я великою мірою надихався і тими чудесними неповторними світами, які знаходив у старих книжках та рукописах, що їх мало хто до мене читав. Образно кажучи, те, що відкриває Дам'янов, пише Пост-Дам'янов (і навпаки), хоча Пост-Дам'янов писав також і те, чого ніколи не відкривав Дам'янов (якби він відшукав у літературі все, що хотів там знайти, то, напевно, ніколи б сам не писав. Він був би просто найщасливішим у світі читачем).

- Крім Сави Дам'янова (письменника, літературознавця, професора Новісадського університету) існує ще Сава Пост-Дам'янов (автор збірки оповідань "Повідки/Повійки"), Принц Кодер фон Дам'яненко... Благородним титулом "Пост" Ви завдячуєте, як я припускаю, постмодернізму, "династичним" іменем Кодер - найзагадковішому сербському романтику, творчість якого Ви, по суті, відкрили для багатьох читачів, а звідки взялося українське прізвище Дам'яненко? Випадковість?

- Так, тоді Дам'яненко був випадковістю, яка звучала мило і пустотливо. Тепер, у цьому контексті, це, можливо, вже й не випадковість...

- Ми не згадали ще одного Вашого імені: Маркіз де Нові Сад. Чим Ви заслужили цей титул?

- Цей титул я заслужив усіма своїми (зло)чинами: і літературними, і життєвими, і, можливо, ще якимись. А маркіз де Сад - один із моїх улюблених письменників, так само як Нові Сад - моє єдине, найдорожче місто...

- Поруч із писанням прози та літературознавчих розвідок Ви також укладаєте антології. Крім "Антології сербської постмодерної фантастики", Ви уклали також "Міщанський еротикон". У Ваших оригінальних творах теж існують дві лінії: фантастична та еротична. Ви бачите їх у єдності чи вони становлять дві паралелі?

- Я би парафразував одного з провідних сербських критиків та теоретиків літератури Владиславу Гордич-Петкович, яка наголосила, що визначальними для моєї творчості є три магічні С: Сон, Секс та Сміх. Отже, всі мої захоплення неподільні, а те, що їх об'єднує, - це Мова, яка є початком і - наважуюсь стверджувати! - кінцем усього (не лише писання)...

- Антологія, як відомо, - авторський проект, бо вона передбачає творчий вибір, створення приватної картини того чи іншого сегменту літератури. Чим Ви керувалися під час створення "Антології сербської постмодерної фантастики"? Що впливало на Ваш вибір?

- Неправдою було би вигадувати зараз якісь критерії, окрім мого суб'єктивного читацького смаку. Отже, добірку складають оповідання, які я сам люблю читати (а деякі з них волів би й сам написати!), а те, що я люблю читати лише найкраще - це предмет моєї гордості...

- Як би Ви визначили специфічні риси сербської постмодерної фантастики?

- Вона основана передовсім на синтезі багатьох традиційних форм фантастики (від оніричної через horror до фольклорної), а це означає, що дуже суттєвим для неї є також досвід Бібліотеки. У цьому плані її найбільшою інновацією є саме "фантастика документів", а всі документи, як ми знаємо, лежать в якомусь архіві або в якійсь бібліотеці. З іншого боку, ця фантастика вміє гратися, а мистецтво і є Божественною грою (Набоков), чи не так?

- Українському виданню "Антології" передує Ваше оповідання "Перевтілення", в якому переплітаються оніричне та еротичне. Чи це взагалі характерно для Ваших фантастичних оповідань?

- Гадаю, що ні, так само як для моїх еротичних оповідань таке поєднання взагалі-то не є характерним. А може й так, якщо згадати тезу про три С (яку можна було би доповнити ще деякими С: Самодостатність, Симулякр, Смерть...). Оповідання "Перевтілення" є, однак, багато в чому особливим: воно не є моїм найдорожчим дітищем, але я виразно пам'ятаю момент його народження (чого не можу сказати про жоден інший твір, написаний мною до цього часу!); крім того, одразу після публікації у часопису "Реч" (1996) воно завоювало велику читацьку публіку, передовсім жіночу (рідкісний випадок, коли оповідання, яке до того ж не входить до збірки, стає популярним і розпочинає жити своїм окремим життям). Воно представляє мене в антологіях (частіше, ніж інші мої оповідання), його перекладено багатьма іноземними мовами. Оскільки це єдине моє оповідання (і єдиний текст взагалі), який я присвятив конкретній людині, я вірив, що воно має лише певний інтимний характер: тому все, що з ним потім відбувалося, є для мене парадоксальним і прекрасним водночас...

- "Перевтілення" розпочинаються словами: "Я був бранцем сну. Я був жінкою"... Якби цей сон став реальністю, якою жінкою Ви хотіли би бути?

- Саме такою, як у "Перевтіленнях": прекрасною розпусною принцесою, яка щоночі змінює коханців і жага якої безмежна. Неспокій якої сяє, а кохання надихає... Повією і Святою, Коханкою і Матір'ю, Ліліт і Донькою Сонця в одному єстві...

- Чи сняться Вам інколи Ваші оповідання? Як сни впливають на Вашу творчість?

- Вони мені сняться через мову, а не через картини чи звуки. Мова - це Богиня моєї творчості, найвищий таємний Закон, лоно Уяви. Слова, словосполучення, речення і різні асоціативні мовні пласти блукають моїми снами та й явою теж. Кілька вечорів тому, наприклад, коли я поринав у сон, через мене пролетів потік мовних одиниць, які якимсь чином (не знаю як!) складалися у фрагменти блискучої оповіді... Я, звичайно, не встав і не записав того всього, та й навіщо? Але оповідь, напевно, пішла деінде, вона просто не могла зникнути...

- Чим є для Вас фантастика? Як Ви бачите співвідношення реальності життя, реальності сну, реальності літературного тексту? Яка з них надихає Вас найбільше?

- Я не бачу меж між цими реальностями. І взагалі, я не бачу суттєвих меж між т. зв. Фіктивним і т. зв. Фактичним. Все це вигадали люди, щоби легше орієнтуватися у реальному світі, який - як це не парадоксально - насправді не знає цих меж!

- У Ваших книжках майже немає пізнаваних картин дійсності, реалій якогось часу. Чи це означає, що у них немає слідів живого життя і життя їхнього автора?

- Я б сказав навпаки (саме на цьому наголосив колись редактор та видавець "Повідок/Повійок" Предраг Маркович, теперішній в. о. президента Сербії): більшість із них має виразно автобіографічний характер, але не в класичному сенсі; і реальна реальність промовляє з них так само, отже, не класично. Наприклад, оповідання "Сава Пост-Дам'янов і Бог": моє життя тоді, на початку дев'яностих, якось дуже нагадувало життя головного героя; з іншого боку, це був у нас час великого навернення до релігії (найчастіше диктованого модою і поверхневого), і мені з досить високих церковних кіл дали знати, що таких моїх текстів аж ніяк не схвалюють. А трохи раніше, у середині вісімдесятих, це реалістичне підґрунтя деяких моїх оповідань несхибно відчули "літературознавчі уми" в тодішніх югославських таємних службах: з тих кіл мені передали, що для мене це добром не закінчиться, зокрема через те, що я в одному з оповідань граюся офіційною назвою нашої держави SFRJ (СФРЮ - Соціалістична Федеративна Республіка Югославія), читаючи її як SF (Science Fiction) Республіка Югославія. Можливо, ці таємні агенти мали рацію саме тому, що мав рацію я: науково-фантастична суть моєї тодішньої держави принесла мені болісну реальність її розпаду, десятирічних воєн, терору, злиднів, принижень...

- У яких родинних зв'язках перебувають письменник Сава Дам'янов та Сава Дам'янов-літературний герой?

- На перший погляд, герой є дитиною або творінням свого автора, але у моєму випадку це не зовсім так. Власне, йдеться про окремий інтерактивний зв'язок, в якому все, що я текстуально створюю, водночас створює і формує мене самого...

- Критики часто вважають Ваші книжки духовною їжею для вибраних гурманів. Для кого Ви їх пишете? Хто Ваші найвідданіші читачі? Чи Ви як справжній постмодерний "цивілізаційний гедоніст" одержуєте задоволення від самого розповідання?

- Це правда, що я, як Шахерезада, одержую задоволення від самого процесу оповідання не лише у літературі, але й у житті. Ще з дитинства я плів зрозумілі й незрозумілі історії, і от тепер маю нагоду скрізь, де тільки з'являюся, робити те саме - от тільки тепер, у літературному контексті, моє дитяче базікання дістало окремий новий вимір. Зрештою, я як університетський професор заробляю собі на хліб, переповідаючи історію сербської літератури. І хоча я маю відчуття, що все це може бути цікавим лише для мене і нечисленних знаттєлюбів, на літературних вечорах та різних інших публічних виступах я зустрічаюся з набагато ширшим колом читачів, які аж ніяк не є наївними. Хто ці люди, запитую я завжди, що їх приваблює у лабіринтах моїх книжок, чи ці книжки справді варті їхньої уваги? Відповіді на це запитання у мене немає, і передчуваю, що я її насправді ніколи не знайду...

- Карколомні мовні ігри принесли Вам славу натхненного коханця мови. Яке Ваше ставлення до слів?

- Напевно, я за покликанням коханець, точніше і Батько, і Син, і Коханець одночасно. Я вірю, що це є і Святою Трійцею мого ставлення до слів...

- Ви - один із небагатьох сербських письменників, які популяризують українську літературу в своїй країні: Ви були організатором і учасником презентації роману Юрія Андруховича "Перверзія" в Нові-Саді, зараз активно підтримуєте проект видання сербського перекладу "Антології українського постмодерного оповідання" Юрія Винничука. Чи існують спільні риси між нашими літературами, принаймні в їхній постмодерній частині?

- Наші літератури перебувають в інтенсивному зв'язку принаймні три століття, точніше від барокової доби, коли саме українське бароко відіграло велику роль у формуванні сербського. Тому природно, що ці зв'язки живі й тепер. Як редактор часопису "Святий Дунай" (присвяченого культурі Центральної Європи та Придунав'я) я часто публікував матеріали, пов'язані з українською культурою і літературою. Постмодернізм є (був?) інтернаціональним, світовим явищем, і тому ще більш виправдано шукати спільні риси, що об'єднують сербську та українську літературу цього спрямування. Але треба мати на увазі, що центр постмодернізму перемістився протягом останнього десятиріччя з Заходу на Схід, що, без сумніву, важливо і добре для наших літератур: вони - і ще деякі слов'янські літератури - мають гарний шанс суттєво позначити народження літератури ХХІ століття...

Розмовляла Алла ТАТАРЕНКО

Презентація 2 травня о 16 год. у галереї "Дзиґа" (вул. Вірменська, 35) Юрій Винничук представляє нове обличчя "Festпрози": Сава Дам'янов "Антологія сербської постмодерної фантастики". Зустріч з автором антології, сербським письменником.