Володимир Мільчев

"NOVA SERBIA CONSTITUTA": З ІСТОРІЇ СТВОРЕННЯ МЕДАЛІ

“Nova Serbia constituta”: з історії медалі // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ. Південна Україна XVIII-XIX століття. – Запоріжжя, РА “Тандем-У”, 2000. – Вип. 5. – С. 212-215.

Нова Сербія... Обставини за яких виникла, протягом нетривалого часу існувала та згодом пішла у небуття ця південнослов'янська військово-землеробська колонія на півдні України ще довго привертатимуть до себе увагу дослідників. Слід зауважити, що попри появу комплексного дослідження з історії цієї адміністративно-територіальної одиниці [6], й досі існує потреба у висвітленні цілого ряду додаткових моментів, моментів можливо менш значущих для створення повновартісної реконструкції, але таких, що додають особливого колориту будь-якій з відтворених картин минулих епох. Саме до таких належить й епізод з історії російського медальєрного мистецтва XVIII століття, який ліг у основу даної розвідки.

Утворення Нової Сербії у "Задніпровських місцях", на кордоні Запорозьких Вольностей стало переломною віхою у справі встановлення російського контролю на Півдні. Для нас, дослідників, які мають змогу з відстані у 250 років, сидячи за письмовим столом, аналізувати хід історії, подібний висновок є цілком закономірним. Набагато важче було осягнути значущість цієї події сучасникам. Проте, аристократична верхівка Російської імперії одностайно занесла її до розряду 17 найбільш видатних подій правління Єлизавети Петрівни (1741-1761) [2; с.323]. Серед них члени Сенату називали: вступ на престол (1741); коронацію (1742) [11; c.119]; загальну амністію (1741); відкриття Кронштадтського каналу, будівництво якого було розпочато ще Петром І (1752); відміну збору митних зборів всередині імперії; народження великого князя Павла Петровича; генеральне межування Російської імперії... та заснування Нової Сербії [2; c.341-342].

Вісімнадцяте століття для Російської імперії було особливо багатим на героїчні події. Це сприяло розвитку такого напрямку у мистецтві як медаль. Медаль з самого початку свого закріплення на російському ґрунті відігравала роль офіційної пам'ятки, монумента у мініатюрі, що зумовило переважання у ній історичної тематики. Водночас з цим випуск тієї чи іншої медалі цілковито залежав від августійшої волі. Аби увічнити пам'ять про себе, Єлизавета Петрівна у 1757 р. наказала створити серію медалей [5; c.30]. Молода столиця імперії на той час вже мала у своєму розпорядженні все необхідне, аби власними силами впоратися з таким складним завданням: з 1738 р. у Санкт-Петербурзі було поновлено діяльність Монетного двору, а у 1747 р. на базі художнього департаменту Академії Наук створено Академію витончених мистецтв [5; c. 23,26]. Голові останньої – Якобу Штеліну (Stahlin) і належить честь створення художніх проектів (інвенцій) замовлених медалей [13].

Перший варіант проекту медалі на честь заснування Нової Сербії було виконано Штеліним вже у 1758 р., однак наступного року пожежа на Монетному дворі знищила всі креслення та ескізи. Штелін був змушений повторно виготовити інвенції [2; c.323]. Невідомо чи існували розбіжності між першим та другим варіантами; проте, навіть якщо й існували то навряд чи були суттєвими.

У закінченому вигляді проект медалі виглядав наступним чином: на круглому полі діаметром 64 мм розміщувалися лицеве та зворотне (реверс) зображення [4]. На аверсі було зображено погрудний профіль імператриці Єлизавети Петрівни звернутий вправо. Вздовж нижнього півкола йшов надпис: D.[EI] G.[RATIA] ELISABETA. AUGUSTA. OMN.[IAE]. ROSS.[IAE] (Милістю Божою Єлизавета імператриця всієї Росії). Аверс був спільним для всіх медалей серії, що мала увіковічнити діяння дочки Петра Великого. На реверсі ж можна бачити богиню Мінерву у повному бойовому озброєнні, яка лівою рукою спирається на щит з гербом Росії, а правою вказує на увінчаний двоглавим орлом та прикрашений квітами монумент з гербом Нової Сербії. Позаду неї розташовано сільськогосподарський реманент, що символізує землеробську спрямованість сербської колонізації, та дерев’яну огорожу, яка натякає на те що саме поселення є добре захищеним від ворожих зазіхань. Над зображенням надпис: NOVA SERBIA CONSTITUTA (Нову Сербію засновано), а внизу дата – MDCCLIV (1754) (дивись малюнки).

Виготовлена Штеліним інвенція цілковито відповідала традиціям німецького медальєрного мистецтва XVIII століття. Найбільш характерною рисою його слід назвати переважання елементів стилю бароко: тут ми бачимо і присутність античної міфології в композиції медалі, і зображення картушів (від франц. cartouche – щит) – прикраси у вигляді щита на якому зображено герб чи емблему, і флористичні оздоблення [5; c.17,23]. Подібна парадність, на думку автора, мала якнайгучніше вславити саму імператрицю та створене під її егідою військове поселення.

Привертає на увагу той факт, що легенду (пояснювальний надпис та датування) до медального зображення виконано латинською літерацією. За визнанням самого Штеліна, він доклав багато зусиль аби викорінити "непотрібне та не прийняте при інших європейських дворах використання рідної мови на медалях" [2; c.305]. Тобто, проект "Nova Serbia constituta" було виконано з дотриманням загальноєвропейських норм того часу.

Станом на кінець 1759 р. ескіз медалі на честь заснування Нової Сербії було виконано Я.Штеліним. Наступний крок на шляху до завершення робіт по випуску серії було зроблено іншими виконавцями проекту. Ними стали уродженці м.Гейдельберг, брати Іоган Георг (1726-1800) та Георг Христоф (1729-1783) Вехтери (Waechter) [11; c.90]. Старший з братів – Іоган, прибув до Російської імперії у 1760 р. і заступив у розпорядження Штеліна. В перший же рік він вирізав на штемпелі аверсу погрудний портрет Єлизавети та сім штемпелів для реверсів медалей, серед яких і описувана нами "Nova Serbia constituta" [2; с.317, 341-342]. За свідченнями Штеліна, створений І.Вехтером аверс використовувався для виготовлення всіх подальших медалей "єлизаветинської" серії. Свідчення координатора та безпосереднього виконавця проекту вступають у певне протиріччя з твердженнями про те, що автором аверсу був молодший з Вехтерів – Георг, який прибув у Санкт-Петербург лише у 1771 р. Головними аргументами на користь останньої слугують автограф у нижній частині аверсу одного з екземплярів – G.WAECHTER F.[ABRIQUED], та той факт, що медалі серії не зафіксовано у каталозі Кунсткамери за 1768 р. [11; c.94]. Як наслідок маємо висновок про те, що всі медалі побачили світ не раніше 1771-1772 рр. Але Штелін стверджує, що за вісім днів до смерті, тобто 17 грудня 1761 р., 6 медалей, виконані з золота, в тому числі й "Nova Serbia сonstituta", було представлено імператриці [2; с.331-332, 341-342].

Вважаємо, що однозначної відповіді на це питання не існує через ймовірну наявність двох варіантів штемпелю аверса (зразків 1760 та 1771 рр.), однак гіпотезу цю можна підтвердити лише шляхом ретельного співставлення всіх існуючих на сьогодні екземплярів медалі. Проте, спираючися на мемуарну спадщину Штеліна, можна вважати доведеним, що певний, можливо дуже невеликий, тираж медалі побачив світ наприкінці 1761 р.

І тут ми наближуємося до з'ясування питання про те, чи були самі мешканці Нової Сербії, принаймні її командування, причетні до процесу створення медалі. Відомо, що генерал І.Хорват бував частим гостем при імператорському дворі. Один з останніх його візитів до столиці датується квітнем-травнем 1762 р., вже за правління Петра ІІІ [6; c.32]. Безпосередньо спілкуючись з монархом та сенаторами, Хорват безперечно мав змогу ознайомитися зі зразками "Nova Serbia constituta", чи хоч би з її інвенціями. Проте, якимось чином вплинути на офіційну символіку Новосербського корпусу знайомство це не змогло. Катерина ІІ, яка змінила свого легковажного чоловіка на російському престолі, не плекала особистих симпатій до Хорвата. Подальше заслання опального генерала та реформування Нової Сербії майже на десять років відсунуло масовий випуск медалі, що автоматично занесло її у розряд художніх раритетів. Лише у 1771 р. її було випущено достатнім тиражем, у мідному, срібному та золотому варіантах [4].

Роком пізніше відбулося знайомство Європи з цією пам'яткою медальєрного мистецтва – француз Ріко де Тіргаль видав у Потсдамі працю ''Medailles sur les principaucx evenements de l'Empire de Russie depuis le regne de Pierre le Grand jusqu'a celui de Catherine II avec des explications historiques'' (Медалі всіх царювань Російської імперії від Петра Великого до Катерини ІІ з історичним описом) [11; с.69, 113]. Власне у Росії "Nova Serbia constituta" була приречена на тихе існування по приватних зібраннях та мюнц-кабінетах (зібраннях монет та медалей) музеїв Санкт-Петербурга, Одеси, Києва та Москви аж до 30-х років ХІХ століття [12; с.10 та 5; c.12].

Шанс да "друге життя" вона отримала у зв'язку з роботою А.О.Скальковського над створенням першої узагальнюючої праці з історії Південної України XVIII-початку ХІХ століть. Влітку 1835 р., під час перебування у колишній штаб-квартирі Нової Сербії, збираючи матеріал для книги, він зіткнувся з доволі неприємною обставиною – архів канцелярії корпусу було невідомо куди вивезено [10; с.5]. А відтак виникла потреба у залученні додаткових видів джерел для написання відповідних розділів. Одним з них стали російські медалі XVIII століття, отримані з багатого зібрання Новоросійського генерал-губернатора, графа М.С.Воронцова, оприлюднені у "Хронологическом обозрении истории Новороссийского края" в 1736 р. [7; с.11,27,54]. Видання Скальковського значно випередило ґрунтовну працю "Собрание русских медалей. Издание археографической комиссии" (СПб., 1840-1846), до якого медаль "Nova Serbia constituta" увійшла під номером 136 [11; c.107,119].

Власне кажучи, ці два видання, не рахуючи малодоступної праці де Тіргаля, до цього часу залишалися єдиними де можна було побачити зображення медалі. Наступні російські дослідники, у працях яких побіжно розглядалася й історія Нової Сербії, обминали своєю увагою епізод з медаллю, як-от С.М.Соловьйов у своїй багатотомовій "Истории России ..." [8; c.124-138].

Проте плани стосовно публікації час від часу виникали. Принаймні Н.Д.Полонська-Василенко, надзвичайно добре обізнана з колекціями університету Св.Володимира у Києві [9; c.XXIX,XXXI], згадувала про неї у рукописі своєї книги "Очерки по истории заселения Южной Украины в середине XVIII века" (1734-1775) [1; арк. 103]. Очевидно за планами дослідниці зображення медалі мало бути подано у ілюстраціях до монографії, але через об'єктивні обставини праця, а відтак і "Nova Serbia constituta", не побачили світ.

Отже сьогодні існує потреба у ознайомленні наукової громадськості з цим чудовим зразком медальєрного мистецтва XVIII століття, який доніс до нас відлуння однієї з драматичних подій історії півдня України, що й було зроблено у поданому до уваги читача повідомленні.

1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 3806, оп. 1, спр. 3.
2. Записки Якоба Штелина об изящных искусствах в России. – Т. 1. – М., "Искусство", 1990. – 448 с.
3. Штелин // Энциклопедический словарь. Издатели Ф.А.Брокгауз (Лейпциг), И.А.Ефрон (Санкт-Петербург). Т. XXXIXa: Шенье – Шуйский монастырь. – СПб., Типография Акционерного Общества Брокгауз-Ефрон, 1903. – С. 900-901.
4. Відомості стосовно місцезнаходження у зібранні Ермітажу (Санкт-Перербург, РФ), авторів проекту та штемпелів, матеріалу та розмірів описуваної медалі, які лягли у основу даної розвідки, було люб'язно надано доктором історичних наук, хранителем Відділу нумізматики Ермітажу Євгенією Семенівною Щукіною.
5. Косарева А. Искусство медали. – М., "Просвещение", 1982. – 128 с.
6. Посунько О.М. Історія Нової Сербії та Слов'яносербії. – Запоріжжя, РА "Тандем-У", 1998. – 80 с.
7. Скальковский А.А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края, 1731-1823. – Часть І. С 1731 по 1796й год. – Одесса, Печатано в Городской Типографии, 1836. – 256 с.
8. Соловьев С.М. История России с древнейших времен. – Книга XII (Тома 23-24). – М., Издательство социально-экономической литературы "Мысль", 1965. – 715 с.
9. Ульяновський В. Наталя Дмитрівна Полонська-Василенко – Моргун: сторінками життєпису / Наталія Полонська-Василенко. Історія України. 3-е видання. – Т. 1. До середини XVIII століття. – Київ, "Либідь", 1995. – С. V-LXXXVIII.
10. Хмарський В.М. А.О.Скальковський – археограф. – К., 1994. – 32 с.
11. Щукина Е.С. Медальерное искусство в России XVIII века. – Л., Изд.-во Гос. Эрмитажа, 1962. – 132 с.
12. Щукина Е.С. Художественная медаль в Эрмитаже. – Л., Изд.-во Гос. Эрмитажа, 1961. – 72 с.
13. Персона Я.Штеліна заслуговує на те, щоб познайомити читача з головними віхами його біографії. Він народився у 1709 (за іншими даними у 1712) році у м.Мейнінген, що у Швабії. Закінчив Лейпцигський університет і у 1735 р., згідно контракту, прибув у розпорядження російської Академії Наук. З 1738 р. – професор і член Академії. Автор "Известий о художествах в России" (1767) та "Анекдотов о Петре Великом" (1785). Помер у 1785 р. у Санкт-Петербурзі [3; с.900-901].