Данило Кіш

Серенада для Анни

Я чув якийсь шум під вікном і подумав, що прийшли вбивати мого батька.

А потім скрипка перетворила все у сумнів і звільнила мене від страху. Той, хто грав під нашим вікном, не був віртуозом, але, очевидно, покохав нашу сестру Анну. Скрипка співала майже людським голосом. Хтось, по вуха закоханий у зірку, у мою сестру Анну, співав сором’язливо, намагаючись надати своєму голосу якомога більшої мужності і глибини. І все ж цей спів був схожим на шепіт:

Тоді Анна нарешті знаходить сірники і я бачу її в тому світлі, наче в спалаху, як вона стоїть за шторою, в білому. А коли повернулася і знову лягла, почув, як моя мама, зворушена, майже приказкою говорить:

“Анно, запам’ятай раз і назавжди. Коли комусь тремтить підвіконня, треба запалити сірник. Це знак особливої уваги.”

Заспокоєний маминим голосом, я знову занурився у сон як у ліс ароматів, як у зелену леваду. Назавтра знайшли у вікні гілочку яблуневого цвіту на кшталт срібної корони, і дві-три палко-червоні троянди. Крім того, наступного дня у школі вчителька запитала: “Чий це осел топтався вночі у садку?”. Я ще зранку, можу сказати, за запахом, впізнав квіти із саду пані Ріґо, тому що сам прив’язував троянди, підрізав бузок.

Не хотів говорити, що, судячи по голосу, тим ослом, що пасеться в трояндах, був пан Фукс молодший, чоботар, таємно закоханий у мою сестру Анну.

Анно, скажи, чи я все це вигадав?

(Квіти і запахи).