Деян Айдачич

Лексична стилізація сербських народних пісень в українських перекладах

Чланак објављен љубазношћу подухвата "Словeнска капија - Slavic Gate"

У перекладах народних пісень із однієї слов`янської мови на іншу перекладачі іноді привносили елементи власної національної фольклорної традиції, щоб наблизити джерело до читачів. Такі зміни можливі на різних рівнях перекладу усної поезії: у версифікації, у метричній структурі вірша, у характерних видах повторів, у стилістичних фігурах та у лексиці. Так і сербська народна пісня, найчастіше із перших книг Вука Стефановича Караджича "Пjеснарица" и "Српске народне пjесме" віденського видання, була пристосована і наближена духом до польських, російських та українських народних пісень у перекладах на ці мови. Тут будуть показані деякі приклади лексичної стилізації сербських народних пісень в українських перекладах ХІХ століття. У своїй книзі "Сербо-хорватська народна пісня на Україні" (1966), відповідальним редактором котрої є Олексій Дей, Михайло Гуць використання українських слів, значною мірою віддалених від оригіналу, називав "українізацією". Його вичерпне дослідження інспірувало до появи цього тексту. З огляду на те, що аналізований Гуцем матеріал є надзвичайно багатим, а також зважаючи на велику кількість текстологічних та літературно-історичних проблем, стає цілком зрозуміло, що автор не систематизував цього явища. Я спробую виділити різновиди лексичної стилізації в українських перекладах сербських народних пісень.

Ми не розглядатимемо необгрунтований (чи помилковий) переклад окремих слів, оскільки такий підхід швидше стосується якості перекладу, ніж лінгвістичної мотивації перекладача у доборі слів, якими він лексично стилізує переклад. Наприклад, Старицький без потреби змінює колір річки зелена - в синяя Бояна (Гуць, 107). Критерієм виділення типів лексичної стилізації перекладу фольклорної поезії є лексичні властивості обох мов, перекладацький стиль епохи та конкретного перекладача.

ЗАПОЗИЧЕНІ СЛОВА у сербських народних піснях найчастіше є тюркізмами. Слова турецького походження і не перекладаються. Так, Навроцький зберіг слово фірман, котре означає наказ (Гуць, 69). У роботі "О тюркизмах в русских и украинских переводах сербской народной поэзии" я показав, що тюркізми перекладаються або помилково, (рідко) перекладаються локалізмом, або перекладаються літературним словом, втрачаючи свою специфіку мови-оригіналу. Слово jасак із вірша "Цар Сулеман jасак учинио" Старицький перекладає заборона, а селам із вірша "Те му селам Турски називаше" ­ Поздоровкавсь по-турецькі з Турком. Тюркізми поширилися у назвах реалій, котрі проникли на Балкани разом із мусульмансько-турецькою культурою, у назвах військових та адміністративних функцій, у назвах кольорів і таке інше.

ІМЕНА. Особові імена та прізвища можуть етнічно означати представника певного народу. У сербів часто зустрічається закінчення - ић у прізвищах. Ім`я молодого гайдука Груици Новаковича українізоване у Новаченко, а ім`я Кралевича Марка з`являється у трансформованому вигляді Марко Короленко. Імена героїв балади про нещасну любов Омер и Мерима частково українізовані - чоловіче ім`я залишилося у оригінальному мусульманському вигляді, а ім`я дівчини, котрій не судилося вийти заміж за коханого, змінене в українське ім`я Маруся.

Особливу групу становлять етноніми, слова, які означають Іншого, відмінного. У сербських народних піснях дружини турків та мусульман називаються тюркізмом - була, кадуна. Слово буле - турецькі жінки - Михайло Старицький перекладає словом туркивень. У пісні співця старого Мілії про Банович Страхіню противник Страхіні звертається влашче, а перекладач відтворює кауре. У перекладі можуть з`явитися і імена, які взагалі не існують в оригіналі. Так, слово jунаци, що означає мужніх бійців, українізується із привнесенням етнічного забарвлення як козаки.

РЕАЛІЇ, характерні для побуту одного народу, з`являються у лексиці народних пісень, і їх необхідно відповідно перекласти. Коли предмети у двох національних матеріальних культурах подібні, перекладач може назву чужої речі перекласти словом із усної традиції власного народу із відносно невеликим семантичним відхиленням. Таким чином привласнюються реалії сербської культури, а переклад пісні наближається до української народної пісні. Так, сербська зброя феодальної епохи буздован і топуз у перекладах зустрічаються як булава, напр.: Ухопили вояки булави (Старицький).

ІСТОРИЧНІ ЯВИЩА подібної боротьби сербів та українців проти іновірних завойовників є причиною перекладацької заміни сербських слів українськими, котрі означають відповідну форму боротьби. Гайдуки були і розбіниками, і народними захисниками, - людьми, котрих доля чи небезпека турецької помсти вигнала у ліс. В українських перекладах цього сербського слова з`являються не лише гайдуки, але гайдамаки, відповідні їм герої в українській пісні. Ой мій сину, Короленку Марко, Годі сину, гайдамакувати (Старицький). В українській лексичній стилізації назви сербських ватажків перекладаються назвами із національних епічних спогадів- атаман, сагайдак. У баладній пісні "Предраг и Ненад" слово арамбаша, що означає головного гайдука, перекладається як  атаман (Гуць, 104). У цьому випадку можна говорити про супроводжуючу етнічну трансформацію у перекладі.

СТИЛІСТИЧНІ ЗМІНИ можуть стосуватися окремих слів або груп слів - фольклорних формул. Якщо сербські слова перекладаються українським демінутивом, відбувається стилістичний зсув у перекладі по відношенню до оригіналу. За словами Михайла Гуця, в українських народних піснях більше пестливих слів, що автор підтверджує кількома прикладами: сниjег - сніжко, срце - серденько. У перекладах сербських народних пісень, здійснених Іваном Франком, широко використовуються засоби українського фольклору.

Лексична стилізація сербських народних пісень в українських перекладах, що розглядається нами у жанровій перспективі, відбиває відмінності між ліричними, ліро-епічними та епічними піснями та фольклорні взаємозв`язки двох слов`янських традицій. Сербська лірична пісня в українському перекладі природньо і вміло опирається на українську народну ліричну пісню, а епічні вірші користуються лексикою та поетичними засобами українських дум.